Расположите события в правильной последовательности. ​

Відповідь:

2413

Пояснення:

2413

У розглядуваний нами період, який прийнято називати «литовсько-польським», українські землі входили чи не до найбільшої кількості державних утворень, порівняно з іншими періодами вітчизняної історії. Цей період хронологічно збігається із завершенням європейського Середньовіччя (за найбільш прийнятими підходами: в кінці XV або на початку XVI ст. – із початком Великих географічних відкриттів і Реформації) та ранньомодерним (ранньоновим) часом, що прийшов йому на зміну.

Упродовж другої половини ХІV ст., після смерті останнього князя Галицько-Волинської держави, західноукраїнські землі були анексовані іноземними державами. Більшу їх частину, зокрема Галичину і Західну Волинь, захопило Польське королівство (остаточно у 1387 р.).Казимир III Великий включив галицькі землі до своєї держави як окреме Королівство Русі. Щойно в 1434 р. воно було інкорпороване до Польщі: скасоване автономне становище Галичини, відмінені давньоруське право та судочинство. Галицьке боярство було зрівняне в правах з польською шляхтою і почало інкорпоруватися до складу шляхетського стану Польського королівства. Тут утворено Руське воєводство з центром у Львові, що складалося з п’яти земель – Сяноцької, Перемишльської, Львівської, Галицької та Холмської, які поділялись на повіти. В 1462 р. утворене Белзьке воєводство.

Поділля з 1430-х років також перебувало у складі Польщі як Подільське воєводство з центром у Кам’янці-Подільському. Його східна частина остаточно відійшла до Польщі напередодні Люблінської унії (1569). Польща намагалася розширити свою владу й на інші українські землі. Цьому сприяла спільність інтересів Литви і Польщі, що проявилося у польсько-литовських уніях.

Буковина з Бессарабією з середини XIV ст. були включені до Молдовського князівства. Занепад Галицько-Волинської держави призвів до зміцнення в цьому регіоні позицій Угорщини. В середині ХІV–ХV ст. на півдні колишнього Галицько-Волинського князівства існувало українське державне утворення – Шипинська земля (в межах сучасної Чернівецької обл.), яка визнавала зверхність золотоординських ханів. У 40–50-х роках ХІV ст. буковинські землі перебували під владою Угорщини. Король Людовик Угорський призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню на Буковину румунського населення з Семигороддя (Трансільванії) та Мармарощини. Він же надав Молдові статус окремого князівства, яке охоплювало землі між Дністром, Карпатами та Чорним морем.

Бессарабія (Басарабія) – історична область між Прутом, Дністром і гирлом Дунаю, на схід від Буковини – також упродовж XII–XIV ст. перебувала в складі Галицько-Волинської держави. Після монгольської навали, одночасно із послабленням впливу на ці землі галицьких королів, сюди почалася міграція румунських поселенців. У кінці XIV ст. Бессарабію зайняли молдовські воєводи Петро Мушат (Хотинщина) і Роман Мушат (Бендери і Акерман у 1394 р.). У XIV–XV ст. на ці землі прийшли ґенуезці, які невдовзі створили тут торговельні пункти і фортеці,

Монгольське завоювання Криму розпочалося з нападу в 1223 р. на м. Судак та його пограбування й завершилося у 1238-1239 рр. створенням окремого улусу, або намісництва. Проте до його складу потрапили лише степові терени півострова, заселені половцями. Гірські й південнобережні райони з містами Судак і Херсонес перебували в залежності від Візантії. Протягом XIII ст. відбувалися помітні зміни у національному складі населення краю. Сюди переселялися тур-ки-сельджуки, вірмени й італійці, а монголи, осідаючи та змішуючись з половцями, започаткували формування кримськотатарського етносу. З кінця XIII ст. серед них поширюється іслам.