сделать Историю Казахстана 8 класс

Все

Ім’я М. Терещенка сучасне покоління читачів пов'язує з блискучими перекладами з Еміля Верхарна та двотомною антологією французької поезії, в якій представлено 250 поетів з біо-бібліографічними даними й стислими характеристиками. Разом з тим протягом 20-х років його ім'я як поета було в центрі уваги критиків, а вірші й переклади постійно з'являлися у різних тогочасних часописах.  Народився М. Терещенко 13 вересня 1898 р. в с. Щербинці на Полтавщині (тепер Золотоніського району Черкаської області). Навчався у Золотоніській гімназії, згодом у Київському політехнічному інституті. Вірші почав писати ще в гімназії, вперше опублікував їх у 1918 р. в «Літературно-науковому віснику». А ще через рік почали його поезії друкуватися і в «Мистецтві», «Музагеті», «Червоному вінку». Поет передавав природні людські настрої — печалі й ніжності («Печаль і ніжність — о, як розняти в душі поета печаль і ніжність»), а це сприймалося як занепадництво. «Не на часі» вважалось захоплення поета народнопісенною творчістю, яке простежувалося у ранніх віршах «Ой летять над синіми борами круки...», «Що в долині білі вівці, а на кручі гай...» та ін. Вже публікація поезій М. Терещенка в «Музагеті» органі символістів — давала привід шукати витоки його творчості в символізмі. Цим і пояснюється те, що поет не включив їх до своєї першої збірки «Лабораторія» (1924). На початку 20-х років М. Терещенко сходиться з групою М. Семенка, бере участь у літературних об'єднаннях «Аспанфут» і «Комункульт». Друкується у виданому В. Поліщуком альманасі «Гроно». Після розколу «Комункульту» входить до «Жовтня». І хоча більшість критиків згодом була одностайна, що з футуризмом М. Терещенко був пов'язаний лише організаційно, однак перехід до іншої «естетичної системи» позначився на світогляді поета, образному ладі його творів та, власне, й в самій структурі вірша.  Основні мотиви «Лабораторії» — сучасне місто, індустріалізація, утвердження віри в людину й працю. Головний герой поезій М. Терещенка — кочегар, робітник. Лексика оновлена відповідною виробничою термінологією: «риметрс», «брикс», «казан», «труби», «розтруби», «заводи» і «завкоми». Традиційний вірш поступається місцем верлібру, музиці «парових котлів». Але є в книжці й вірші, зокрема в розділі «Земна книга», в яких чутно відгомін страшного голоду й червоного терору («Зуб за зуб», «Товар»),  У 1922 р. вийшла в перекладі М. Терещенка збірка поезій Е. Верхарна. Відтоді він постійно знайомить українського читача з окремими здобутками французької поезії — Війоном, Беранже, Гюго, Потьє, друкуючи переклади в періодичних виданнях.  Поетична збірка «Чорнозем» (1925) переважною більшістю творів присвячена селу. М. Зеров слушно назвав вірші збірки «газетними фейлетонами» й радив авторові «Чорнозему» повернутись до перекладів з французької.  У 1927 р. М. Терещенко вступає до ВУСППу, тим же роком виходить і одна з кращих книжок поета цього періоду — «Мета й межа», в якій «виразніше, ніж раніше, прориваються патетика поетично-філософської думки», «мотиви гуманістичної тривоги».  У ці роки М. Терещенко один із редакторів журналу «Життя і революція», а в 1932 р. входить до складу оргкомітету новоутвореної Спілки радянських письменників.  Протягом війни вийшло п'ять його поетичних збірок — «Вінок слави» (1942), «Дівчина з України» (1942), «Верба рясна» (1943), «Ташкентський зошит» (1944), «Зорі» (1944). Поезія М. Терещенка воєнного періоду відзначається людяністю й реалістичністю. Переживаючи війну як вселенське лихо, він водночас уміє виокремити людську долю, особистісну трагедію війни.  Найкращі свої поезії («Велике у малім», «Осінній роздум», «Осіннє джерело», «Акварель», «Неспокій» та ін.) він пише саме в 60-ті роки. Це ліричні медитації, зміст яких — усвідомлення людського буття у його індивідуальних проявах, осягнення самоцінності людської особистості. Невід'ємною часткою цього буття виступає і природа. Осінні барви, осінні пейзажі, що навівають елегійний смуток, повертають пам'ять зрілого поета в літа молодості: «хтось розсипав листя серед гаю, що багрянцем оповитий весь. Я в задумі, Я не пам'ятаю, як літа свої розвіяв десь».  Незадовго до смерті він уклав «Літературний щоденник» — своєрідне енциклопедично-довідкове видання про письменників, перекладачів, фольклористів, бібліографів із характеристиками й датами основних біо-бібліографічних фактів. Вершиною його багатолітньої перекладацької діяльності стали «Сузір'я французької поезії» та «Вибране» Е. Верхарна.

Объяснение:

Между 73 и 71 годами до н. э. группа беглых рабов — первоначально небольшая, примерно из 78 беглых гладиаторов — переросла в сообщество из более чем 120 тыс. мужчин, женщин и детей, относительно безнаказанно перемещавшихся по Италии под руководством нескольких лидеров, в том числе знаменитого гладиатора Спартака. Бое взрослые мужчины из этой группы составляли удивительно эффективный вооружённый отряд, который неоднократно показывал, что может противостоять римской военной мощи, как в виде местных патрулей и милиции, так и в виде подготовленных римских легионов под консульским командованием. Плутарх описывал действия рабов как попытку сбежать от своих хозяев и уйти через Галлию, в то время как Аппиан и Флор изображали восстание как гражданскую войну, в которой рабы вели кампанию по захвату самого Рима.

Растущая тревога Римского сената по поводу продолжения военных успехов армии Спартака, а также грабежи в римских городах и сельской местности в конечном итоге привели к тому, что республика пустила в ход армию из восьми легионов под жёстким, но эффективным руководством Марка Лициния Красса. Война закончилась в 71 году до н. э., когда армия Спартака, отступая после долгих и кровопролитных боёв перед легионами Красса, Помпея и Лукулла, была полностью уничтожена, оказав при этом ожесточённое сопротивление.

Третье восстание рабов имело важное значение для последующей истории Древнего Рима, в основном в его влиянии на карьеру Помпея и Красса. Два военачальника использовали успехи в подавлении восстания в своей дальнейшей политической карьере, употребляя общественное признание и угрозу своих легионов с целью повлиять на консульские выборы 70 года до н. э. в свою пользу. Их действия в значительной мере подрыву римских политических институтов и в конечном итоге превращению Римской республики в Римскую империю.