Как русские князья восприняли установление ордынской власти. ​

з кінця ii ст. римська імперія вступає у тривалу кризу. після смерті останнього представника династії антонінів основна роль у призначенні імператора належала армії або сенату. тому правителів того часу назрівали «солдатськими» або «сенатськими» імператорами.

армія перестала підкорятися законам, солдати навіть продавали престол тому, хто обіцяв їм більше заплатити. правителі змінювалися кожні 2-3 роки, а іноді через кілька місяців. як правило, їх убивали змовники або незадоволені легіонери.

підкорені народи не бажали миритися зі своєю долею і весь час піднімалися на визвольну боротьбу. міжусобні війни за владу в середині держави, напади сусідніх племен порушили її єдність і традиційні зв'язки між провінціями. прийшли в запустіння землі, зменшилися врожаї, почався занепад ремесел і торгівлі.

використання рабів перестало давати рабовласникам звичний прибуток, адже ті не були зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки нічого за неї не отримували. за першої-ліпшої нагоди вони втікали або повставали.

у iii ст. власники великих земельних маєтків почали роздавати рабам невеликі ділянки землі для обробітку. таким рабам дозволяли мати сім'ю, будинок, власне невелике господарство. їх називали  рабами з хатинами.  за користування землею вони платили орендну плату та віддавали певну частину врожаю.

величезні земельні володіння неможливо було обробити лише за рабів. тому землевласники почали надавати земельні ділянки в оренду вільним селянам, розореним городянам та іншим збіднілим людям. таких орендарів називали  колонами.

колони були більше зацікавлені в результатах своєї праці, ніж раби, проте й вони не могли вивести з кризи господарство риму.

Есим активно интересовался внутренней политикой Могулистана. Он поддерживал одну из сторон внутренних конфликтов в борьбе за власть над территорией Восточного Туркестана. Так, в союзе с киргизами Есим предпринял два длительных военных похода (в 1610–1611-х и 1617–1620-х гг.) на те земли. Он поддерживал Абд ар-Рахима, сына правителя Могулистана, и ему отвоевать города, на которые тот претендовал. В то же время могулистанский хан Абд аль-Латиф не признавал Есима в качестве хана. Этим воспользовался Турсун, претендующий на ханский престол. При Есим-хане в Ташкенте правил Турсун. Хоть город и считался вотчиной Казахстана, но мятежный хан был воинственно настроен. Не желая обострять конфликт и на этой территории, Есим смирился с тем, что Турсун основал Ташкентское ханство и стал во главе него. На город также претендовал бухарский хан Имам-кули. И в 1611 году он даже предпринял военный поход, который по невыясненным причинам был прерван. Походы, совершенные Имамом-кули на Ташкент в 1613 и в 1621 году, были отбиты, и он в дальнейшем отказался от набегов, сговорившись с Турсуном.

Объяснение: