ответить на во по истории казахстана.1. Какие шаги предпринимал хан Есим для укрепления экономического положения страны?2.Какие меры принял хан Есим для политического укрепления Казахского ханства?3. Почему бухарско-казахские мирные отношения часто нарушались4. Почему хан Есим не смог полностью осуществить свои планы в Восточном Туркестане?5.В чем причина раздора и война между ханом Турсуном и ханом Есимом?6.Почему сражения между ними было названо " Катаганским побоищем" ?​

Политическая история Становление и развитие казахской государственности в регионе средневекового Казахстана имело важнейшее значение для сложения и консолидации, сохранения целостности казахского этноса на длительном пути его развития. Письменные источники содержат достоверные сведения о крупном позднесредневсковом государстве — Казахском ханстве, игравшем заметную роль в регионе Центральной Азии, в системе государств евразийских народов. С середины XV в. и до начала XVII в. Казахское ханство было фактически единым политическим организмом, отличавшимся большей или меньшей степенью стабильности. Оно пережило время становления, подъема и упадка, а в XVII в. распалось на отдельные ханства (в территориальных пределах жузов). Территория ханства неоднократно меняла свои очертания под влиянием главным образом внешнеполитических событий, но почти всегда в пределах расселения казахского этноса — (Яика),отАлтая и Тянь- Шаня до Каспия и Арала. Хотя, разумеется, в средневековье этнические и государственные территории казахов, как и других народов региона, как правило не совпадали. Территория Казахского ханства в XV—XVII вв. по данным источников того времени была на разных этапах меньше этнической территории казахов, территории их расселения как в оседлых районах, так и в пределах основных пастбищ и границ кочевых маршрутов Старшего, Среднего и Младшего жузов. Зайн ад-Дин Васифи (XVI в.) в сочинении «Бадаи ал-вакаи», как упоминалось выше, термином «Казахстан» называет земли на Чу и Таласе в Юго-Западном Семиречье, т. е. район размещения тех казахов, что были подданными ханов Джаныбека и Гирея, район возникновения Казахского ханства в его первоначальных границах'. Автор «Михман-наме-йи Бухара» размещает кочевья казахов намного западнее, чем Зайн ад-Дин Васифи. Он пишет, что казахи (времени ханов Бурундука и Касыма) кочуют от Итиля (Волги) до Сырдарьи и располагаются вдоль нее на зимовку. Обитателями обширной степной территории к северу от Сырдарьи и Арала он называет также мангытов (ногайцев) и узбеков-шайбанидов2. По русскому источнику — «Книге Большому Чертежу» (XVII в.) «кочевья Казахской Орды» располагались по среднему течению Сырдарьи и севернее ее «на 600 верст», т. е. на Сарысу, в районе Улутау, Сары-Арка. Противоречивость сведений источников о землях Казахского ханства отражает успехи и неудачи его правителей в борьбе за укрепление власти на разных этапах развития этого государства. Правители ханства вели самостоятельную внешнюю политику, их подданные имели мирные контакты, хозяйственно- культурные связи с соседними народами и странами Средней и Центральной Азии, с Российским государством. 

Объяснение:

Несмотря на то, что археологи уже не одно десятилетие исследуют Новгород, он еще преподнести сюрпризы в виде неожиданных находок. Культурные слои здесь достигают 6-8 метров, и пока раскопано лишь около 2% его площади. Экспедиции последнего десятилетия делали на Рюриковом городище интересные находки, которых не встречается на территории европейских городов того же периода", - цитирует пресс-служба научного руководителя ИИМК РАН Евгения Носова.   Особый вклад в развитие ладожской археологии в XIX в. внес археолог, военный историк, организатор ныне действующего в Санкт-Петербурге Артиллерийского музея Н.Е. Бранденбург. В 1880-е гг. Н.Е. Бранденбург и П.А. Суслов раскопали ряд ладожских сопок, разрушенных храмов, первыми приступили к изучению руин каменной крепости рубежа XV-XVI вв. Итоги данных работ освещены в монографии Н.Е. Бранденбурга «Старая Ладога», опубликованной в 1896 г., которая явилась одной из первых обобщающих книг по истории и культуре Ладоги (Бранденбург Н.Е. Старая Ладога / Н.Е. Бранденбург – СПб., 1896. – 323 с.). До настоящего времени монография Н.Е. Бранденбурга не потеряла своего научного значения. 

зміни, що розпочалися в усіх сферах життя європейців, охопили і світ одягу. Поширилося правило не просто одягатися, а слідувати моді, змінюючи щорічно фасони суконь і камзолів. А втім, вир моди захопив не всіх. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Ігнорування моди — сумна традиція бідноти, хоч би де і коли вона жила. Селяни мали один незмінний робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.

Заможні європейці стали тими суспільними верствами, завдяки яким у XVI — першій половині XVII ст. запанувало царство моди. З кожним роком шаленство моди дедалі більше охоплювало життя знаті. Венеціанський посол при дворі французького короля Генріха IV повідомляв, що “людину... не вважають заможною, якщо у неї немає 25—30 туалетів різного фасону і якщо вона не переміняє їх щоденно”. Так у Європі встановлювалося царство моди, основним правилом якого було мати можливість змінювати гардероб відповідно до конкретних обставин. Остаточно це правило встановилось у Європі наприкінці XVII ст. Відтоді мода поширювалась у світі у своєму новому значенні: не відставати від сучасності. Сприйняття суспільством моди стало свідченням його готовності до змін і перетворень. Сучасний дослідник цієї епохи Фернан Бродель визначив цю особливість так: “Майбутнє належало... суспільствам, які навчилися відкидати давні традиції”.

У Європі щороку мінялися фасони одягу; штани і плащі ставали то довгими, то короткими; рукава вузькими або широкими; коміри то нагадували жорна млинів, то перетворювалися на ледь помітну смужку. Зміни в моді були свідченням того, хто на той момент був популярним у Європі. Законодавцем моди ставав той, ким найбільше захоплювалися європейці.

Наприкінці XV — на початку XVI ст. законодавцями мод у Європі були італійці. Пишний костюм доби італійського Відродження з широкими рукавами, золотим і срібним шиттям, парчею, єдвабом та оксамитом був прикладом для значної частини європейських країн. У XVI ст. у вищих верствах суспільства набув популярності суворий, застебнутий аж до верху чорний костюм, запроваджений іспанцями. Він неначе символізував переваги “всесвітньої” імперії католицького короля. На початку XVII ст. поширився голландський стиль — комір із мережива та обов'язковий капелюх із високою тулією. Він уособлював економічне зростання нової європейської держави — Голландії. Проте і цей стиль не утримався довго. Його заступив французький костюм із яскравим шовком і вільним кроєм.

Наслідування моди поступово перетворилося з примхи на стимул, поступування суспільства. Завдяки їй розвивалися виробництво, торгівля, виникали нові підприємства і галузі виробництва.