Гчинники, які сприяли перетворенню Галицько-Волинського князівства на могутню державу, і такі, що послаблювали її.

Путь «Из варя́г в гре́ки» — водный (морской и речной) путь из Скандинавии через Восточную Европу в Византию в Средние века. Один из водных путей экспансии викингов («варягов» ) из района проживания (западная часть бассейна Балтийского моря) на Юг — в Юго-Восточную Европу и Малую Азию в VIII—XIII веках н. э. Этим же путем пользовались русские купцы для торговли с Константинополем и со Скандинавией. Летописец Сильвестр в своём труде называет этот путь "из грек в варяги".
Значение
Вначале этот путь, как и параллельные ему, использовались викингами для грабительских набегов на экономически и культурно более развитые города и страны Европы а также Византию. Впоследствии этот путь стал важным торговым маршрутом между Скандинавией, Северной Европой и богатой Византией
По мере освоения этого пути варяги-викинги колонизовали прилегающие к нему и заселенные славянскими племенами земли. Таким образом возникли варяжско-славянские государства-княжества викингской династии «Рюриковичей» . Сначала в Новгороде (Рюриково городище [1]) и Старой Ладоге [2], а затем в Смоленске и Киеве.
Со временем значение торгового пути падало. Раздробленность Руси, централизация стран Скандинавии, упадок Византии и, наконец, захват монголами приволжских земель положили конец пути "из варяг в греки".
Существовал и более древний вариант Пути из варяг в греки, он шёл напрямую из Балтийского моря в Западную Двину. Затем, через волоки в Верхнее Поднепровье и далее вниз по Днепру в Черное море. Об этом варианте пути могут свидетельствовать два захоронения из Лесной группы Гнёздова. Это курганы №38 и №47, безусловно связанные, как со скандинавской, так и с балтской культурами.

Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.

До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.

У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.

Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.

Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.