Какими орнаментами можно украсить камзол? ​

"Геть від Москви! Дайош Європу!" - це творче гасло письменника Миколи Хвильового дуже швидко набрало політичного забарвлення ще на початку ХХ століття. Адже Україна в силу певних історичних та геополітичних умов багато століть мусила постійно робити вибір між Європою та Росією, мусить його зробити і сьогодні. Нинішній зовнішньополітичний курс країни офіційно визначений та закріплений на законодавчому рівні. На даному етапі України обирає євроінтеграцію, але тут є певні "але". Україна все ще "пов’язана шлюбними узами" газових контрактів з Росією, а північний партнер не поспішає з розлученням.   

Ворог на горизонті

У далекому 1223 році до руських князів звернулися по до проти невідомого на той час народу половецькі хани. Незнайомці виявилися передовими загонами монголів – 25-тисячний корпус на чолі з Джебе та Субедеєм. Князівський з’їзд у Києві вирішив подати руку степовим сусідам – до половців вирушила не­чувана до того на Русі рать – близько 60 тис. вояків майже з усіх земель. Та окремі дружини князів-Рюриковичів так і не злилися в єдину армію. Й рухалися вони окремо, й у бій вступали не всі разом, а як кому заманеться. Тож монголи легко перемогли руських воїнів та половців, багатьох князів убили, хтось утік, кинувши напризволяще своїх бійців. Одні літописи свідчать, що тоді загинуло 10 тисяч руських воїнів, інші – 30 тисяч… Потім у народі говорили, що саме тоді, на річці Калка, загинули билинні богатирі, й боронити Русь стало нікому.

Монголи рушили на Київ, який лишився без захисту, й підійшли до Новгорода-Свя­то­полча (на півдорозі між Каневом і Трипіллям). Проте невелике монгольське військо тоді не наважилося заглиблюватися в густо заселене Середнє Под­ніпров’я. Здавалося, страшна небезпека минула, тож руські князі знову розпочали чвари за колишній стольний град Володимира та Ярослава. В ті часи казали, що Київ легше здобути, ніж утримати. Інколи внаслідок князівських суперечок місто зазнавало жорстоких погромів. Тож іще до монгольської навали населення Києва скоротилося з майже 100 тис. до якихось ­30-40 тис. Місто нагадувало дуже схудлу людину в старій розкішній одежині.

У 1236–1237 роках на кордонах Русі знову з’явилися монголи. Восени 1237 року вони порівняно невеликим вій­сь­ком у 30–50 тис. рушили на Північно-Східну Русь і вщент винищили міста Рязанського та Во­ло­ди­миро-Суздальського князівств. Після цього посунули на причорноморських ­половців. Хан Котян утік під захист угорського короля, а більшість рядових половців при­мусово інкорпорували до монгольського війська, й вони склали його найчисельнішу частину. Вже восени 1239 року хан Менгу, двоюрідний брат головнокомандувача монголів, хана Бату, взяв Переяслав та підійшов до берегів Дніпра навпроти Києва. Укріплення міста справили на полководця величезне враження, тож Менгу не наважився на штурм. Орда спалила Чернігів і рушила вгору по Десні, знищивши Путивль, Глухів, Рильськ.