Что Ивана 4 вынудило пойти на проведение реформ?​

Под влиянием народного волненияИван 4 осознал необходимостьпроведения реформ с цельюукрепления государственнойвласти.Необходимость реформ:Важнейшей вехой политическогоразвития стало восстание в Москве,происшедшее вскоре послекоронации Грозного. В 1547 годувыдалось на редкость засушливоелето. В Москве участились пожары.Самый крупный из них уничтожилбольшую часть деревянного города.В огне погибло несколько тысячжителей, десятки тысяч осталисьбез крова и пропитания. Возниклислухи, что причиной пожаров былиподжоги и колдовство. Властипредприняли самые свирепыемеры против "зажигальников": ихпытали и на пытке они сами на себяговорили, после чего их казнили.На второй день после "великогопожара" была сформированабоярская комиссия для наказаниявиновников бедствия. 26 июнябояре собрали народ передУспенским собором и выясняли, ктозажигал Москву. Чернь обвинила вподжоге Анну Глинскую. Народвышел из повиновения и учинилрасправу над боярином Ю. В.Глинским. 29 июня чернь двинуласьв Воробьево, требуя выдать нарасправу бабку царя Анну Глинскую.Но восстание было разогнано и егозачинщики подверглись наказанию.В 1547-1550 годах произошливолнения в других городах.Положение народа ее болееухудшилось из-за неурожая1548-1549 года."Народные выступления показали,что страна нуждается в реформах.Дальнейшее развитие странытребовало , централизациивласти"2. Москва завершила объединениерусских земель в конце 15-начале16 века. Управлять обширнымгосударством с институтов иучреждений, сложившихся в мелкихкняжествах в периодраздробленности, оказалосьневозможным. ОбщерусскийСудебник 1497 года безнадежноустарел. Источником постоянногонедовольства детей боярских былбоярский суд, знаменитый своимизлоупотреблениями. Лишь только с дворянских отрядовможно было пресечь народныеволнения. Эти факты также говорятнам о необходимости российскихреформ.Такимобразом, видно, что всередине 16 века Россия нуждаласьв усилении государственности,централизации власти.Необходимость реформ вуправлении страной былаочевидна.

Объяснение:

Реформы Юлия Цезаря проводились в Древнем Риме в 49-44 годах до н.э.[источник не указан 407 дней] На протяжении этого времени Юлий Цезарь несколько раз избирался диктатором, а также последовательно занимал несколько важных государственных должностей, что позволяло ему провести в жизнь ряд законов.

Во всей реформаторской деятельности Цезаря ясно отмечаются две основные идеи. Одна — необходимость объединения римского государства в одно целое, необходимость сгладить различие между гражданином-хозяином и провинциалом-рабом, сгладить рознь национальностей; другая, тесно связанная с первой, — упорядочение администрации, тесное общение государства с подданными, устранение посредников, сильная центральная власть.

Обе эти идеи сказываются во всех реформах Цезаря, несмотря на то что проводил он их быстро и торопливо, стараясь использовать короткие промежутки своего пребывания в Риме. Ввиду этого последовательность отдельных мер случайна; Цезарь каждый раз брался за то, что казалось ему наиболее необходимым, и только сопоставление всего сделанного им, независимо от хронологии, позволяет уловить сущность его реформ и подметить стройную систему в их проведении.

Объединительные тенденции Цезаря сказались прежде всего в его политике по отношению к партиям в среде руководящих классов. Его политика милости по отношению к противникам, за исключением непримиримых, его стремление привлечь к государственной жизни всех, без различия партии и настроения, допущение им в среду своих приближённых бывших своих противников, несомненно, свидетельствуют о желании слить все разномыслия около своей личности и своего режима. Этой объединительной политикой объясняется широкое доверие ко всем, которое и было причиной его гибели. Ясно сказывается объединительная тенденция и по отношению к Италии.

Мерами объединительного характера были и две крупные реформы Ю. Цезаря — монетная и календарная.

Объяснение:Цезар необмежено користувався своєю фактичною владою. Його розпорядження вважали за законні акти, а новообрані урядовці складали присягу, що шануватимуть його волю.

Цезар змінив організацію римських урядів. Число преторів збільшив до 16, едилів — до 6, квесторів — до 40. Більше урядовців було потрібно з огляду на великий розмір Римської республіки та її провінцій. Цезар вніс проект реформи законодавства, що спиралося на право Дванадцяти таблиць та едикти преторів, і реформував також управу провінцій, намісниками яких призначав своїх людей.

Змінив він і сенат. Він пам'ятав про всі зневаги, що їх зазнав від сенаторів, тому задумав їх підкорити. Число членів сенату Цезар збільшив до 900 і ввів до нього багатьох своїх старшин, навіть нижчого ступеня, а не раз і чужинців із Галлії та Іспанії. В сенаті він займав перше місце і перше слово, тому відразу надавав тон нарадам. Сенат втратив усяку державну ініціативу і тільки приймав до відома те, що постановив всемогутній диктатор. Не мали значення також народні збори. Цезар не скасував їх, але, як диктатор, мав право скасувати кожну їхню ухвалу, яка йому не подобалася. На народних зборах теж ніхто не відважувався відкрито виступити проти Цезаря.

Намагався Цезар змінити і соціальний устрій Риму. Не боячись непопулярності, він зменшив дотації зубожілому населенню Рима з 300 тисяч на 150 тисяч людей. Так правитель намагався стримати наплив пролетаріату до столиці.

Також Цезар розпочав широку колонізацію Італії. Він викупив багато земель і розселяв на них ветеранів своїх армій та безземельних селян. Нові поселенці розміщувалися в старих оселях по всій країні, для скорішої асиміляції з місцевим селянством. Щоб підтримати сільське населення Італії, Цезар видав розпорядження, згідно з яким в приватних маєтностях принаймні половина робітників має бути із вільних селян, а не невільників. Селянам, які мали великі родини, він визначив окремі нагороди. Цезар взяв також під свою опіку населення італійських міст і видав нові муніципальні закони, що врегулювали міський устрій.

Нові колонії Цезар створював і у провінціях в Галлії, Іспанії, Африці і місцями у Греції та на Сході. За часів його правління в провінції було переселено біля ста тисяч людей. Ця колонізація мала подвійну мету: підняти економічне становище селянства, яке в перенаселеній Італії не могло знайти прожитку, і підсилити романізацію провінцій. Цю політику Цезаря наслідували пізніше всі римські цісарі. Мешканцям провінцій він щедро роздавав римське громадянство, щоб у такий б тісніше зв'язати їх з Римською державою.

Щоб звеличити своє володарювання, а також дати роботу безробітним масам, Цезар розпочав велике будівництво в Римі. Він побудував новий форум (ринок), що дістав його ім'я. А серед площі поставив святиню Венери — матері юліанського роду, збоку — величавий судовий будинок, так звану Базиліку Юлія. Для сенату побудував новий будинок для засідань, так звану курію Юлія, бо старіша ратуша згоріла. Також почалося будівництво нового будинку для народних зборів на Марсовому полі, але Цезар не встиг його закінчити. Мав задум Цезар побудувати також великий театр і публічну бібліотеку, в якій хотів розмістити Александрійську бібліотеку Птолемея. Крім архітектурних робіт, Цезар задумував заснувати новий тіорт в Остії в гирлі Тібру, проектував нові дороги в Італії та провінціях. У своїх широких планах задумував Цезар і розбудову провінцій, і заснування нових міст, навіть заснування другої столиці держави на Сході. А кордони римських володінь хотів пересунути за Дунай, завоювавши германів, скіфів та інші племена.

У 45 році до н. е. за наказом Юлія Цезаря було проведено реформу календаря. Календар у Римі вели спеціальні жреці. За багато років вони так заплутали лік днів, що й самі не могли у ньому розібратися. Тому про римських полководців говорили, що вони завжди перемагали, але ніколи не знали, в який день це трапилось. Найдавніший календар у Римі обчислювали за рухом місяця.

Цезар також ввів реформу дорожнього руху. Правила Цезаря, звичайно, були не досконалі і суттєво відрізнялися від сучасних, але дещо з н

Зі сходу сонця і до кінця робочого дня (за 2 години до заходу сонця) заборонявся приїзд по Риму колісниць, екіпажів, приватних возів. А іноземці повинні були залишати транспорт за містом і пересуватися тільки пішки або в найманих паланкінах (своєрідне таксі). Щоб правила виконувалися, був створений спеціальний патруль, основне завдання якого було — не допускати сутичок між «водіями».

их використовується і зараз. Наприклад, вулиці з одностороннім рухом.