Выписать все даты с параграфа 17 (история россии 7 класс торкунова 2 часть)

С территорией Казахстана тесно связана история государства огузов. Огузское государство сложилось в IX—Х вв. в бассейне среднего и нижнего течения Сырдарьи и примыкавших к ней степях Западного Казахстана. Формирование огузской этнической общности было сложным и длительным процессом. В состав огузов вошел как древний (в основном тюркизированный) этнический компонент долины Сырдарьи и арало-каспийских степей запада Казахстана, так и кочевые, полукочевые племена и роды Семиречья и Сибири. Первоначальное ядро огузской группировки формировалось в Семиречье, однако, в процессе своего движения на запад оно значительно пополнилось за счет кочевого населения Западного Казахстана.

В IX в. после длительной борьбы огузские вожди захватили гегемонию в степях Приаралья и Западного Казахстана, разгромив в союзе с Хазарским каганатом тюркские племена печенегов, обитавших ранее на этих землях, Все эти события содействовали укреплению элементов государственной организации у огузских племен. Огузское государство отличалось разнородностью этнического состава, процесс же консолидации огузов в народность не получил своего завершения. Государство огузов, подобно другим государственным образованиям на территории Казахстана не было монолитным. Арабский автор ал-Идриси свидетельствует о наличии у них нескольких “царей” или “князей”. Резиденциями этих правителей стоявших во главе крупных объединений, служили укрепленные ставки, где хранились казна и продовольствие. Огузские “цари” назначали специальные военные отряды для охраны своих владений, а в случае войн и набегов укрывались в крепостях. Главой государства огузов IX—XI вв. был правитель, носивший титул “джабгу”. Власть джабгу передавалась по наследству, хотя он и считался “избранным на царство”. Согласно преданиям, огузские правители выбирались из могущественных ханских родов — (уругов). В основе “избрания” лежала привилегия на власть старшего по сравнению с младшим родичем. Огузское государство по своей природе было раннефеодальным. В нем сохранились институты власти, выросшие из недр военно-демократического строя, а власть джабгу ограничивалась советом военно-племенной аристократии. На фоне разложения родоплеменных институтов развивались патриархально-феодальные отношения. Складывался аппарат управления. В конце Х в. уже функционировала система регулярных налоговых сборов и ханские сборщики имели специальные конные отряды.

Государство огузов играло важную роль в политической и военной истории Евразии. В 965 г. между огузским джабгу и князем Киевской Руси Святославом был заключен военный союз против хазар. Его результатом явился разгром Хазарского каганата.

В конце Х в, в союзе с киевским князем Владимиром огузы нанесли поражение государству волжских булгар. На рубеже Х—XI вв. огузское государство стало приходить в упадок. Учащаются восстания огузских племен, недовольных сбором налогов. Государство огузов пало под ударами тюркских племен кыпчаков, пришедших с востока. Значительные группы огузов под натиском кылчаков ушли в пределы Восточной Европы и Малой Азии, другая часть перешла под власть империи Караханидов на территории Южного Казахстана, Средней Азии, Восточного Туркестана и правителей тюрок - сельджуков в Иране. Остатки огузов, разбитых кыпчаками в средине XI в., в дальнейшем растворились среди тюрко-язычных племен Дешт-и-Кыпчака — Страны кипчаков.

Если хоть чем то нажми

Вулиці Яна Гуса існують в Ужгороді, Дніпрі, Кривому Розі і Горлівці, а провулок Яна Гуса є в місті Дубно Рівненської області.

Гусів камінь відкритий 12 вересня 2015 року на честь 600-ліття з дня спалення Містра Яна Гуса і 110-ліття чеського села Богемка Миколаївської області (концепція і реалізація Мілослав Янчік), де живуть нащадки чеських побілогорських євангельських емігрантів.

День спалення Яна Гуса — 6 липня — був державним святом першої Чехословацької Республіки (1918-1939) і є державним святом Чеської Республіки.

У 2005 році за результатами опитування Ян Гус опинився на сьомому місці у списку найвидатніших чехів.

На чеській залізниці курсує потяг «Ян Гус» за маршрутом Прага-Пльзень-Нюрнберг.

На честь Яна Гуса названо астероїд 1840 Гус

Томаш Гарріг Масарик використовував ім'я Гус у своїй промові в Женевському університеті 6 липня 1915 для захисту проти Австрії .[1]

У 1999 році папа римський Іван-Павло II висловив жаль з приводу жорстокої страти Яна Гуса й визнав його як реформатора церкви. Проте деякі погляди Гуса (такі, як той, що священик, який живе в гріху, не має права здійснювати таїнства) й досі католицька церква сприймає як теологічно неприйнятні.

Православна церква Чеських земель і Словаччини шанує Яна Гуса та Єроніма Празького, як мучеників. Також, за ініціативою цієї церкви, розпочато роботу з визнання цих діячів православними святими.

Міська рада Констанци в той самий день винесла ухвалу стратити Гуса через спалення. Місце страти призначено за міською брамою, на дорозі до Готтлібена. Дорогою до вогнища Гус співав пісню про Діву Марію Christi virgo dilectissima та переконував людей, що не вчив єресі. Уже прив'язаному до стовпа Гусові королівський посадовець востаннє запропонував зректися і зберегти життя. Гус відмовився зі словами: «Яких же помилок мені зректися, коли я ніяких не визнаю за собою. Закликаю Господа в свідки, що не вчив і не проповідував того, що посвідчили про мене кривосвідки. Головною метою моєї проповіді та всіх моїх творів було відвернути людей від гріха. І в цій істині, яку я проповідував згідно з Євангелієм Ісуса Христа і тлумаченням святих учителів, я сьогодні радісно хочу померти».

Після цього вогнище запалено. Попіл, що лишився від вогнища, вкинуто в річку Рейн, щоб прихильники не змогли зробити з його могили місце поклоніння.

Пізніше Констанцький собор також засудив до спалення сподвижника Яна Гуса Єроніма Празького й оголосив єретиком Джона Вікліфа, що помер 1384 року. Пізніше на основі цієї ухвали Вікліфові рештки вийнято з могили і спалено.

Звістка про спалення Гуса спричинила заворушення на чеських землях, що пізніше призвели до запеклих та спустошливих гуситських воєн.

вибирайте.