Рост мануфактур в России был вызван следующими причинами Укажите один или несколько правильных вариантов ответа 1. Стремление правительства не зависеть от поставок товаров из-за рубежа 2. Царскими указами 3.желанием ряда землевладельцев создать производство приносящие устойчивые прибыли 4. Развитием торговли 5. Ориентацией российской промышленности на экспорт

djdjdhdhuei, ehshudjxjxkd hdhsjssj ejejdifn that picture to do b and

Початок ХХ ст. ознаменувався ускладненням внутрішньополітичного становища в Російській імперії. Економічна криза та поразка в російсько-японській війні 1904-1905 рр. підірвали авторитет влади. Нерозв’язаність аграрного питання, невдоволення більшості робітників умовами праці, відсутність демократичних свобод, прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою, а також національне гноблення неросійських народів створили підґрунтя для вибуху народного невдоволення. У різних регіонах Російської імперії проходили демонстрації та страйки, де висувалися політичні вимоги. У неділю 9 січня 1905 р. в Санкт-Петербурзі відбулася велика мирна демонстрація, учасники якої прагнули вручити царю петицію стосовно поліпшення умов праці. Проте влада розцінила це як бунт та наказала військам стріляти по демонстрантах. Загинуло близько тисячі осіб. Події «Кривавої неділі» викликали загальне обурення та стали початком революції 1905-1907 рр.

У січні 1905 р. в імперії застрайкувало 440 тис. робітників. Оголосили про припинення праці робітники багатьох промислових підприємств Наддніпрянської України. На кінець лютого тут було зафіксовано 105 страйків, у яких брали участь 70 тис. робітників. Страйкова хвиля поступово посилювалася. Протягом квітня-серпня 1905 р. в Наддніпрянщині відбулося 300 страйків, у яких брали участь понад 100 тис. робітників. Улітку страйкова боротьба набула переважно політичного характеру. Неодноразово виникали сутички робітників із поліцією. Одночасно розвивався селянський рух, який мав стихійний характер і в основному завершувався погромом поміщицьких маєтків.

Під впливом виступів робітників та селян похитнулася надійна раніше опора російської влади ─ армія. Першим великим виступом у збройних силах Російської імперії стало повстання на броненосці «Потьомкін» 14 червня 1905 р., більшість матросів якого становили українці. Одним із не багатьох офіцерів, що підтримали повсталих, став інженер-механік Олександр Коваленко. Він був одним із засновників РУП, а під час повстання входив до революційного комітету, що керував ним.

Після прибуття до Одеси повсталі вирішили підтримати місцевих страйкуючих робітників. Спроба вірних владі 12 кораблів Чорноморської ескадри розстріляти бунтівний броненосець провалилася. Матроси відмовилися стріляти в «Потьомкіна» і зустріли його вигуками «Ура!». Побоюючись поширення повстання на інші кораблі, російське командування відвело їх до Севастополя. 25 червня 1905 р. в умовах нестачі вугілля й провіанту повсталий «Потьомкін» увійшов до румунського порту Констанца та здався владі.

Незважаючи на масові виступи і зростання незадоволення в усіх верствах населення, царизм відмовлявся йти на поступки. Соціально-політичне напруження в імперії з початком осені 1905 р. продовжувало наростати. Народний рух швидко політизувався. Все це привело до загальноросійського політичного стайку, який почався в перші дні жовтня в Москві та Петербурзі.

В Україні одними з перших до страйку долучилися робітники та службовці Катеринослава, Києва, Одеси, Миколаєва. В середині жовтня в Україні страйкувало більш як 120 тис. осіб.

Жовтневий страйк викликав вагання і розгубленість урядових кіл. Царизм був вимушений піти на поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола ІІ видав Маніфест, в якому «дарував» населенню особисту недоторканість, свободу слова, зібрань і спілок. Одночасно створювалася Державна дума як законодавчий орган імперії з обмеженими повноваженнями.

Великий шелковый путь - это огромное историко-культурное пространство со множеством маршрутов, по которым со II в. до н. э. до конца XVII в. н. э. шло международное общение от Китая до Испании. До II в. до н. э. путь из Европы в Азию обрывался у границ Китая, так как горные системы Азии - Тяньшань, Куньлунь, Каракорум, Гиндукуш, Гималаи - скрывали древнейшую китайскую цивилизацию от остального мира. С конца II в. до н. э. китайцы сами вышли на прямые контакты. Одно из объединений кочевых племен, союзник Китая, было вытеснено другим кочевым объединением, открыто враждебным Китаю. Бывший союзник ушел куда-то на Запад. Китайский император послал вдогонку посольство во главе с Чжан Цанем. Он должен был уговорить бывших союзников вернуться, чтобы совместными усилиями разбить общего противника. Пройдя тяжелейшие пустыни бассейна реки Тарим, горы Тяньшаня, пережив десятилетний плен, Чжан Цань нашел бывших союзников в оазисах Средней Азии. Они оказались равнодушны к уговорам китайского посланника, так как новые места оказались несравненно лучше для проживания. Чжан Цань был поражен увиденным: только в Ферганской долине он насчитал более 70 больших и малых городских поселений с развитым ремеслом, земледелием. Жители городов - оазисов вели широкую торговлю с Индией, Ближним и Средним Востоком, античным миром. Возвратившись в Китай, Чжан Цань рассказал императору о странах к западу от Китая, о том, чем они богаты и чего нет у китайцев. В частности, он сообщил о породистых рослых конях, не идущих ни в какое сравнение с мелкими китайскими лошадками. Он сообщил также, что встреченные им народы не знают культуры тутового шелкопряда и не умеют выделывать шелк. Император тут же захотел иметь таких лошадей, так как обладание ими давало огромные преимущества в борьбе против кочевников. Вскоре в Среднюю Азию были отправлены посольства. Среди прочих даров они везли китайский шелк. Поэтому последнее десятилетие II в. до н. э. и принято считать датой рождения Великого шелкового пути. Уже в античной литературе встречаются наиболее полные описания Великого шелкового пути, вернее одного из его вариантов - от берегов Восточного Средиземноморья до Китая. Тот путь шел через Гиераполь у Евфрата, пересекал Месопотамию, направлялся к Тигру, затем в Экбатаны в Мидии, огибал с южной стороны Каспийское море, проходил древнюю столицу Парфии Гекатомпил, Антиохию Маргианскую, Бакрты и через Комедские горы попадал в бассейн реки Тарим. В конце VIII в. н. э. караванные дороги притянула к себе столица Арабского халифата Багдад. В средние века в географию Великого шелкового пути была включена Древняя Русь. Арабские купцы освоили бассейн Волги и добирались до русского Севера, где "отсутствует ночь летом и день зимой". Путешествие по Великому Шелковому пути было очень длительным, преисполнено трудностей и опасностей. Только чистое время в пути для каравана, шедшего от берегов северных берегов Каспийского моря в Пекин составляло не менее 260 дней, а с учетом стоянок занимало более года. Основными товарами, которые купцы везли из Китая, Средней Азии долгое время были: китайский шелк, драгоценные камни, жемчуг, экзотические украшения, дорогая фаянсовая и фарфоровая посуда, перец, пряности, ладан, мирра. Западная Европа до начала ХIХ в. ничего не могла противопоставить азиатским товарам. Она расплачивалась за азиатские товары золотом и серебром. В средние века развитие мореплавания развитию дальней морской торговле. Теперь путь из Персидского залива в Китай занимал всего 120 дней. Быстрота передвижения, возможность транспортировать значительно большее количество товаров, относительная дешевизна перевозок стали приводить к тому, что с конца XV в. значение сухопутного Великого шелкового пути начинает падать.