Перед вами имена русских дружинников, отличившихся в Невской битве. Вычеркните в тексте имя, которое является лишним в ряду. Ратмир, Гаврило Олексич, Евпатий Коловрат, Савва, Яков Полочанин.

Евпатий Коловрат

Объяснение:

ЩЕРБАТОВ, МИХАИЛ МИХАЙЛОВИЧ (1733–1790), русский историк, общественный деятель, просветитель. Родился 22 июля (3 августа) 1733 в Москве, в княжеской семье. Получил домашнее образование. В 1750–1762 служил в лейб-гвардии. Был человеком энциклопедических познаний: занимался историей и философией, правоведением, естествознанием, собрал одну из лучших библиотек в России. В 1767 участвовал в Комиссии для составления нового Уложения. Поступив на службу в Камер-коллегию, приступил к архивным изысканиям, готовил материалы для сочинения по российской истории. В 1778 был назначен президентом Камер-коллегии, стал сенатором и тайным советником. Над своей Историей Российской от древнейших времен работал до конца жизни (всего было издано 7 томов). В 1776–1777 издал энциклопедический труд Статистика в рассуждении России.

Николай Иванович Новиков – известный русский писатель, философ, родившийся 8 мая 1744 года, по старому стилю – 27 апреля в Московской губернии. Пять лет обучался у местного дьяка, поступил в Московскую гимназию, но так и не окончил ее. Не проявляя особых стремлений к учебе, его исключили из учебного заведения.  В 1762 году Новиков оправляется на службу в Измайловский полк. Вскоре получает звание унтер-офицера. Спустя пять лет, он становится депутатом императорского «Нового Уложения». В 1769 году Новиков выдает журнал сатирического характера «Трутень». Выход данного журнала в мир накаляет отношения между журналом «Всякая всячина». Его издателем являлась Екатерина II, которая помешала развитию «Трутня».  В 1770 году Новиков закрыл издательство, однако, спустя два года, он выпускает журнал «Живописец», который считается лучшим изданием XVIII ст. 1779 год считается новым этапом в литературной деятельности писателя. В это время он переезжает в Москву и арендует типографию, которая подавала прекрасные показатели. В основном это были книги, учебники, труды Руссо, Лессинга и другие авторы, которые подлежали переводу.  Николай Иванович Новиков умер 12 августа 1818 года в родном имении.

Радищев Александр Николаевич родился 31 августа 1749 года в селе Верхнее Аблязово, Саратовской губернии. Отец — Николай Афанасьевич Радищев. В 1762 году был в пажи Екатерины II. В 1766 году отравился учиться в Лейпцигский университет. В 1771 году вернулся в Петербург. В 1775 году женился на Анне Рубановской. После её смерти в 1783 году, женился (через 7 лет в ссылке) на её сестре Елизавете. От двух жён у него было 7 детей. С 1780 по 1790 годы работал в Петербургской таможне. В 1790 году написал «Путешествие из Петербурга в Москву», после чего был арестован и сослан в Сибирь на 10 лет. Вернулся из ссылки в своё имение через 6 лет. Умер 24 сентября 1802 года в Санкт-Петербурге в возрасте 53 лет. Похоронен на Волковском кладбище в Санкт-Петербурге, но могила не сохранилась. Основное произведение: «Путешествие из Петербурга в Москву».

Міщани – мешканці укр. міст і містечок доби середньовіччя та Нового часу, які із масовим набуттям прав у сфері самоврядування виділилися в окремий соціальний стан (у трансформованому вигляді проіснував до 1917). Істор. попередником міщанства як стану було населення давньорус. міст. На відміну від "бюргерської" моделі західноєвроп. середньовічних міст, що передбачала наявність приватної власності в городян і заснованого на комунальному імунітеті міськ. устрою, міста Київської Русі залежали від держави (певною мірою від бояр, Церкви), а їхні жителі як соціально-політ. цілісність не мали законодавчо закріплених прав та привілеїв. Упродовж 14–15 ст. формувалися найважливіші станові ознаки М. – насамперед набуття ними особливих прав і привілеїв, що вирізняли їх від ін. великих соціальних груп сусп-ва. Каталізатором цього процесу послужили локаційні привілеї. У 15–16 ст. окреслення правового статусу міщанства як стану відбувалося не лише шляхом практичного перетворення локаційних привілеїв на магдебурзьке право, а й наданням центр. владою мешканцям міст, у т. ч. тим, які мали самоврядування на звичаєвому праві, уставних грамот, привілеїв екон. характеру, прийняття сеймових постанов (див. Вальний сейм), законодавчих кодексів (Статути Великого князівства Литовського). Попри це М. реально не змогли досягти такого ступеня станової інтегрованості, як шляхта.

Зазначаючи успіхи сучасної історичної науки у вивченні окремих сторін соціальної історії та становища міщан в другій половині XVII – другій половині XVIІI ст., слід зазначити, що нагромаджений дослідниками фактичний матеріал часто надто розрізнений; деякі з праць, їх фактологічна база та висновки вимагають суттєвого уточнення. Недостатньо вивченими залишаються економічна діяльність міщанських господарств, їх роль і місце в економічній системі Гетьманщини, деякі аспекти станової самоорганізації у XVIII ст. Поки ще немає комплексних досліджень, присвячених вивченню соціальної структури, змін правового статусу окремих груп населення протягом другої половини XVII – другої половини XVIІI ст. Не стала предметом спеціального дослідження політика царського і гетьманського урядів стосовно міщан Гетьманщини. Писемні джерела, що дають змогу дослідити соціально-економічне становище міщан Гетьманщини, можна поділити на три основні групи: акти державного управління, ревізії й описи, мемуарна та історична література. Кожна з цих груп об'єднує джерела, що за формою, змістом та походженням більш-менш однорідні й вимагають особливих методів наукового дослідження.