Напишите всех кочевников которые нападали на Русь кто из них совершил самый сильный поступок ​

Эч ким унутулбайт жана эч нерсе унутулбайт"

"Эч ким унутулбайт жана эч нерсе унутулбайт» —

Граниттин кичинекей бетине Ысык жазуу.

Шамал ышкырып менен ойноп

Жана холодные снежные венки засыпают.

Бирок, от сыяктуу эле, дарак мык астында турат.

Эч ким унутулбайт, эч нерсе унутулбайт.

"Эрте куракта жаштардын"

Сен аны укканда мен коркуп жатам,

Мыйзам тарабынан тыюуу салынган маалыматтарды, материалдарды жарыялоо;,

Биз жаштарды унутуп, анткени эмес,

Ал эми жашоодо жок адамдар эс.

Бул жаштар абдан кыска болду,

Ал он жети жашка чейинки фронтко кетти,

Жок, Ленинградда, Москва астында, Волге,

Ал эрте гүл сыяктуу көнгөн болчу.

Фаберлик-Алатоо.. бирок ал легенда болуп калды

Жана, мисалы, тирүү калган үчүн,

Алардын баары эмес, биз келет... бир жерде, алар абдан көп бойдон калууда,

Каршы багытталган.

Ар бир адам өлүмдү жана жан сезет.

Согуш төртүнчү жылдан бери болуп келе жатат…

Жок, жаштардын коркпостон келген эмес —

Байыркы адамдар оору.

Ал эми жеңиш! Наркы, күч-аракеттерди

Биз аны элдин арасынан утуп алдык.

Ошентип, Орусиянын уулу жаш болсун,

Эрте ал гүлдөйт!

Кілька разів він брав і вимушено залишав Галич, аж доки в 1238 р. не утвердився в ньому остаточно. Для зміцнення відродженої Галицько-Волинської держави надзвичайно важливе значення мав захист її західних кордонів. Навесні 1238 р. під Дорогичином Данило розгромив тевтонських лицарів Доброжинського ордену, які загрожували його державі, й навіть захопив у полон їхнього магістра Бруно.

1238-1264 рр. Розвиток Галицько-Волинського князівства за Данила Романовича

У 1239 р. Данило знову приєднав до своїх володінь Київські землі. Однак, у період, коли Данило вже відбудував свою державу, на руські землі напали монголо-татари, які після зруйнування в грудні 1240 р. Києва пішли походом на Волинь і Галичину. Данило змушений був визнати залежність від Золотої Орди і платити їй данину. Це дозволило йому захистити князівство від монголо-татарських набігів, відновлювати економіку. Але коритися Данило не думав і готував сили для боротьби проти Золотої Орди.

У руслі цієї антимонгольської політики князь:

- уклав союз з угорським королем;

Пам'ятник Данилу Галицькому у Львові

- уклав союз з Папою римським: Папа обіцяв до Данилу організацією хрестового походу проти монголо-татар, а Данило обіцяв церковну унію з Римом. У 1253 році він отримав від Папи римського королівську корону, однак обіцяна йому до не надійшла;

- організовував війська, укріпляв старі міста і будував нові - заснував Холм і Львів (перша літописна згадка про м. Львів належить до 1256 р.).

Але антимонгольська політика Данила зазнала краху. Татари здійснили похід на князівство і змусили князя знищити відновлені ним укріплення міст. Це справило гнітюче враження на Данила і прискорило його смерть у 1264 р.

Головної своєї мети Данило не досяг - не зміг добитися визволення держави від монголо-татар.

Українська історіографія вважає Данила Галицького одним із най - видатніших руських князів. У надзвичайно складних умовах він зміг перетворити князівство на високорозвинену державу, яку поважали в Європі.

1264-1340 рр. Розвиток Галицько-Волинського князівства за спадкоємців Данила Галицького, поступове політичне ослаблення князівства

При формальному збереженні єдності, князівство фактично розпалося і поступово втрачало колишню велич. У цей період князювали сини Данила - Шварно (1264-1269 рр.) і Лев І (1264-1301 р.), син Лева І - Юрій І (1301-1308 рр.), сини Юрія І - Андрій та Лев II (1308-1323 рр.). Галицько-волинські князі, визнаючи формальну залежність від Золотої Орди, фактично вели самостійну зовнішню політику. Особливе місце у цій політиці відводилося Польщі, Тевтонському ордену та Литві, підтримка яких могла забезпечити незалежність від Золотої Орди.

Андрій та Лев II закріпили політичні стосунки з Литвою династичним шлюбом доньки Андрія та Любарта - сина великого князя литовського Гедиміна (1316-1341 рр.). Цей шлюб виявився однією із передумов литовського панування в українських землях.

Останнім галицько-волинським князем став племінник Андрія та Лева II - Юрій II Болеслав (1325-1340 рр.). Він був українсько-польського походження (мати - сестра Лева II та Андрія, батько - польський князь Тройдент), був охрещений в католицькій вірі й отримав ім'я Болеслав. Коли ж з'явилася можливість зайняти галицько-волинський престол, Болеслав перейшов у православну віру і взяв ім'я Юрій. З його кандидатурою погодилися і бояри, і татари.

Юрій II Болеслав, вихований на традиціях західної культури, здійснював прозахідну політику: сприяв переселенню німців і поляків в українські землі, лояльно ставився до католицтва і його поширення в Україні. Невдоволені бояри отруїли князя. Смерть Юрія II була трагедією для України: він не мав спадкоємців, і престол перейшов до його зятя - литовського князя Любарта.

Галицько-Волинське князівство опинилося у складі Великого князівства Литовського. Боротьбу за українські землі розпочав і польський король Казимір Великий, захопивши у 1349 р. частину Галичини.

У цю боротьбу вступила й Угорщина, яка володіла Галичиною з 1370 по 1386 рік.

Таким чином, після 1340 р. Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі були поділені між сусідніми державами.

Галицько-Волинське князівство, ослаблене боротьбою з татарами, боротьбою між боярами та князями, стало об'єктом агресії з боку сусідніх держав і не змогло відстояти незалежність.

Значення Галицько-Волинського князівства.

- Це друга велика держава на українських землях після Київської Русі, спадкоємиця Київської Русі, що продовжила її культурні традиції.

- Забезпечила високий рівень економічного та духовно-культурного розвитку українських земель.

- Своєю орієнтацією на Захід відкрила доступ в українські землі західноєвропейським культурним впливам