Чому країни центрально східної європи прагнули вступити до єс та нато після революції 1989-1991рр?

Протягом 1990-х років розвиток екологічної політики країн Центральної й Східної Європи (ЦСЄ) визначався дією двох різних імперативів. Необхідно було, по-перше, реагувати на екологічну спадщину комуністичної доби, а по-друге, вирішувати проблему гармонізації з екологічною політикою Європейського Союзу (ЄС).

Наслідком сплеску екологічної активності на початку 1990-х років стали прийняття низки нових законів, увага до екологічних аспектів приватизації та експериментування з новими ініціативами, зокрема застосування еколого-економічних інструментів, таких як оподаткування викидів у довкілля і торгівля квотами на викиди. В деяких випадках це призвело до ухвалення прогресивних законів, що іноді навіть якісно перевершували існуюче екологічне законодавство ЄС. Однак через складність трансформаційних процесів в країнах ЦСЄ питання природного довкілля практично зійшли з авансцени, поступившись місцем іншим болючим проблемам.

В останні роки екологічна політика країн ЦСЄ визначалася здебільшого зусиллями щодо вступу до ЄС. Заплановане розширення ЄС стало домінуючим чинником, що впливає на формування екологічної політики в 10 посткомуністичних країнах ЦСЄ, які були за до переговорів щодо членства в Євросоюзі: Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словакії, Словенії, Угорщини й Чехії. Ця ситуація зумовлена вимогою, згідно якої для набуття членства в ЄС країна-кандидат має прийняти Acquis Communautaire (або просто acquis) – масив спільного законодавства ЄС, важливою і невід’ємною частиною якого є екологічна складова (понад 200 Екологічних Директив – нормативних актів, рішень і стратегій).

Відтак, розвиток екологічної політики у посткомуністичних країнах ЦСЄ був повністю функціонально підпорядкований необхідності її узгодження з політикою ЄС. При цьому, першочерговим питанням для країн ЦСЄ стала мінімізація негативного впливу цієї гармонізації на їхнє економічне зростання і конкурентоспроможність.

Объяснение:

Сочинение на тему ''Увиденное и услышанное на заседании римского сената''.
На сенате было с начало очень скучно. С начало выступили сенаторы со своими жалобами на счет нового аграрного законопроекта, затем сенаторы, как обычно, критиковали новые земельные реформы. Казалось, что это обычное заседание, но тут один сенатор объявил, что на императора готовится покушение. Он долго рассказывал о плане врагов императора. Затем один из сенаторов выступил с торжественной речью о том, что Карфаген пал под натиском римских воинов. Это торжественное заявление заставило весь сенат некое время пребывать в овациях. Сенат был в восторге от такой новости, ведь Карфаген был стратегической целью для Рима.
После окончания заседания сената все сенаторы, в радостях от новой победы Рима, разошлись по домам.

Запад, начиная с XVI века, выступал постоянным «соблазнителем» более высокого уровня военного, технического и культурного развития для отстающей России. Как ни странно, но западничество в России усилилось в правлении Ивана IV, «полувосточного деспота», который очень благосклонно относился к европейцам.Иван IV приглашал из Германии, Италии на службу офицеров, инженеров, литейщиков, пушкарей, архитекторов. Более того, по свидетельству служившего в опричнине немецкого наемника Г. Штадена Иван Грозный даже хвастался своим немецким происхождением. Об этом также упоминал англичанин Джон Флетчер. Когда царь в разговоре с ним заметил: «Русские мои – все воры!», Флетчер улыбнулся и сказал: «Ваше Величество забыли, что Вы сами – русский». «Я не русский, – отвечал царь, – предки мои – германцы» (Т.Л. Лабутина).Ивану Грозному вскоре самому пришлось убедиться в военно-техническом превосходстве Запада, потерпев ряд поражений в Ливонской войне от малочисленных, но лучше вооруженных и обученных европейских армий. Он стал первым из царей привлекать иностранцев на русскую военную службу. Неслучайно именно Иван IV, не считаясь с жертвами, предпринял энергичную попытку «прорубить» окно в Европу, желая установить более тесные экономические и культурные связи с ней, начав кровопролитную и многолетнюю Ливонскую войну, за выход к Балтийскому морю.Как только город-крепость Нарва оказалась в руках русских (1558 г.) она была сразу превращена в морские ворота России на Балтике. В 1566 году в Нарве побывало уже 42 корабля, что по сравнению с 6-7 судами, прибывавшими ежегодно из Европы в Архангельск, выглядело настоящим торговым прорывом. Однако шведы, ливонцы и литовцы стали мешать русской торговле и захватывали все иностранные суда, шедшие в русский порт.Вот вся статья если есть ошибки простите .