Есе на тему "Економічний занепад та політична криза в Речі Посполитій/друга половина XVII-XVIII ст./"

Війни під час правління Сигізмунда ІІІ і Яна Казимира значно погіршили становище Речі Посполитої. Різко скоротилася чисельність населення країни: з більш як 10 млн. на початку століття до менш ніж 6 млн. після "шведського потопу"

 

Найбільших втрат зазнали густонаселені й економічно розвинуті регіони королівства (Велика Польща, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельні простори не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля.

Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів - служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступово між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від них шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тощо.

З часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище галося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння - латифундії, зокрема в Литві та в Україні, їхні власники - роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом зі старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію.

Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі - все це підривало значення парламенту.

З 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "Liberum veto". Достатньою підставою для зриву сейму і скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною. Постанови на них приймалися простою більшістю голосів.

Війни помітно ослабили країну й поставили питання про необхідність реформи державного управління, її ініціатором виступила частина королівського оточення, а також окремі політичне далекоглядні сенатсько-шляхетські кола. Реформа передбачала посилити королівську владу шляхом обрання наступника престолу ще за життя короля, ухвалення постанов на сеймах більшістю голосів, запровадження твердих податків і загального мита тощо. Однак рокош великого коронного маршала Є. Любомирського, який очолив противників запропонованої системи виборів, змусив реформаторів відмовитися від задуманих змін.

Проте на виборах наступника Яна Казимира магнатська олігархія зазнала поразки. Обурена самовладдям магнатських партій, пихатістю й продажністю сенаторів, середня та дрібна шляхта обрала монарха на власний розсуд. У дикому галасі та безладді, якими вирізнявся елекційний сейм 1669 р., королем проголосили Михайла Корибута Вишневецького (1669-1673). Хворобливий і безвольний новий король тільки поглибив кризу влади. Його правління характеризувалося суперництвом і боротьбою між магнатсько-сенаторськими таборами за вплив, державні посади й місця в сенаті. Кожен із таборів намагався перетягнути на свій бік шляхту на сеймиках. Лише війна з Туреччиною змусила противників діяти спільно.

У 1672 р. турки перетнули Дністер, захопили могутню фортецю на польсько-турецькому кордоні - Кам'янець-Подільський, а незабаром, усе Поділля, обложили Львів. Зазнавши поразки й за відсутності потужних збройних сил на Поділлі, Річ Посполита у жовтні 1672 р. підписала в Бучачі дуже невигідний для себе мирний договір.

Объяснение:

оценка участию России в разделах Речи Посполитой:

Вообще, участие России в разделах Речи Посполитой считается дипломатическим поражением циничного и несправедливого характера.  

И хотя Россия добилась своих целей, а именно держала территорию Речи Посполитой под своим контролем, имела там российского ставленника (Станислава Понятовского), ослабила Речь Посполитую, но вместе с тем, обрела территориальный спор с Пруссией и Австрией.  

Почему участие в разделах Речи Посполитой можно с уверенностью считать дипломатическим поражением? Дело в том, что в первом разделе Россия участвовала из-за того, что пошла на комромисс между Пруссией, Австрией и собой, и тогда же Россия уступила им и отказалась от своего безусловного влияния, которое она имела.  

В дальнейшем Россия снова проиграла, но выжала выгоду для себя максимально.  

Раздел польских территорий глобально означает то, что Россия согласилась разделить территорию своего внешнеполитического влияния с другими державами-конкурентами, а это со всех сторон проигрыш.  

какие территории вошли в состав России в ходе этих разделов?  

Это зависит от конкретных разделов. Например, в рамках 1го раздела Россия получила Ливонию и Задвинское герцогство, а также Беларусь до Двины и Днепра, а именно Полоцк, Витебск и Мстисловель.  

В результате второго раздела Россия приобрела территории по линии Динабург-Пинск-Збруч, Полесье, Подолье и Волынь.

А по результатам третьего раздела Россия уже владела литовскими, украинскими и белорусскими землями по линии Немиров-Гродно.  

оценка участию России в разделах Речи Посполитой:

Вообще, участие России в разделах Речи Посполитой считается дипломатическим поражением циничного и несправедливого характера.  

И хотя Россия добилась своих целей, а именно держала территорию Речи Посполитой под своим контролем, имела там российского ставленника (Станислава Понятовского), ослабила Речь Посполитую, но вместе с тем, обрела территориальный спор с Пруссией и Австрией.  

Почему участие в разделах Речи Посполитой можно с уверенностью считать дипломатическим поражением? Дело в том, что в первом разделе Россия участвовала из-за того, что пошла на комромисс между Пруссией, Австрией и собой, и тогда же Россия уступила им и отказалась от своего безусловного влияния, которое она имела.  

В дальнейшем Россия снова проиграла, но выжала выгоду для себя максимально.  

Раздел польских территорий глобально означает то, что Россия согласилась разделить территорию своего внешнеполитического влияния с другими державами-конкурентами, а это со всех сторон проигрыш.  

какие территории вошли в состав России в ходе этих разделов?  

Это зависит от конкретных разделов. Например, в рамках 1го раздела Россия получила Ливонию и Задвинское герцогство, а также Беларусь до Двины и Днепра, а именно Полоцк, Витебск и Мстисловель.  

В результате второго раздела Россия приобрела территории по линии Динабург-Пинск-Збруч, Полесье, Подолье и Волынь.

А по результатам третьего раздела Россия уже владела литовскими, украинскими и белорусскими землями по линии Немиров-Гродно.