Окремої галицької православності митрополії домігся князь

За часів Королівства Русі

Наприкінці 13 століття через занепад Києва митрополит Київський Кирило III та його наступник Максим фактично перебралися у Володимиро-Суздальське князівство, яке було головним конкурентом Галицько-Волинського князівства за спадщину Київської Русі. Тому князі Лев Данилович та його наступник Юрій Львович клопотали перед Константинопольським патріархом про утворення нової митрополії для південно-західних руських князівств, зокрема, Галицько-Волинського.

У 6811 році від Створення світу (1302–1303 роках по Різдві Христовім) Константинопольський патріарх Афанасій I та Візантійський імператор Андронік II Палеолог видали грамоту, згідно з якою Галицька єпархія отримувала статус митрополії. До її складу увійшли Галицька, Перемишльська, Володимирська, Холмська, Луцька та Турівська єпархії[1]. Вона отримала номер 81 у диптиху митрополій Константинопольської православної церкви.

Першим митрополитом Галицьким був грек Ніфонт (помер 1305 року), Успенський собор Галича — головним храмом

Петро Ратенський

Князь Юрій Львович запропонував ігумену Ратенського монастиря Петру обійняти Галицьку кафедру, на що той погодився. Його було відправлено у Константинополь. В той час помер Київський митрополит Максим, який де-факто перебував у Володимирі-на-Клязьмі. Тому князь Володимирський Михаїл Ярославович відправив до патріарха свого кандидата на київський престіл — ігумена Геронтія. Після довгих суперечок, які тривали до 1308 року, патріарх вирішив об'єднати дві митрополії на чолі з Митрополитом Київським і всієї Русі, яким призначив Петра. Він вибрав собі за резиденцію спочатку Володимир-на-Клязьмі, а у[2] Москві шукав політичного притулку.

У 1331 році стараннями Галицько-Волинського князя Юрія II Болеслава Тройденовича та його тестя — великого литовського князя Гедиміна Константинопольський патріарх Ісайя відновив Галицьку митрополію, призначивши митрополитом Гавриїла. В цей час західними землями Русі подорожував митрополит Київський і всієї Русі Феогност. Він домігся визнання його предстоятельства більшістю руських єпархій; непідпорядкованою Київській митрополії залишилася лише Галицька митрополія. Тому у 1332 році митрополит Феогност відвідав Константинополь, де домігся від патріарха ліквідації Галицької митрополії.

Близько 1337–1338 років єпископ Галицький Федір (Теодор) був у Константинополі, де домігся від патріарха відновлення Галицької митрополії. Після смерті Федора у 1347 році її було знову скасовано[3].

В течение XVIII в. в состав России вошли новые территоррии на западном побережье Каспийского моря, Северном Кавказе (Кубанский край, Кабарда), в Закавказье (ВосточнаяГрузия); к России присоединилась часть Казахстана. эти территории были весьма различны в своем экономическом, культурном и политическом развитии. Если Грузия отличалась древней культурой, развитой государственностью, то другие кавказские и среднеазиатские приобретения России являлись отсталыми регионами, порой с кочевым образом жизни населения. Эти включения затрудняли цивилизационное развитие страны. Ее силы уходили на освоение и оборону новых территорий.

как меня научили так я тебе объяснил)))

1.-Уния была принята на церковном соборе в Бресте. Согласно Брестской унии, православная церковь Украины и Белоруссии признавала своим главой римского папу, но сохраняла богослужение на славянском языке и византийский обряд. Заключение Брестской унии вызвало протесты крестьян, казаков, мещан, части православной шляхты, низшего духовенства, а первоначально — и некоторых крупных украинских феодалов.

2-Причины ссоры Алексея Михайловича с Никоном в том, что он предложил царю разделить власть по примеру Михаила Федоровича и Филарета. Алексей Михайлович не хотел ни с кем делить свою власть.

3-Значительный вклад в укрепление русского централизованного государства внёс Иван III (1462-1505).Ивану Васильевичу (правнуку Донского) шёл 23-й год, когда власть над Северо-Восточной Русью перешла в его руки. К концу жизни Иван III сосредоточил в руках необъятную власть, которой не обладал ни один европейский государь. Этому послужило не только его честолюбие, но и поддержка всех сословий. Эпоха Ивана III - это эпоха сложнейшей работы русской дипломатии, эпоха укрепления русского войска.

4-В результате этих договоров Россия расширила свои владения.

-Итог Бахчисарайского договора-это признание Османской империей вхождения Левобережной Украины в состав России.

-Итог Нерчинского договора-это установление первой межгосударственной границы с Китаем,что прекратило военные конфликты и признание Забайкалья  частью России.

 Кардисский мир -договор,который завершил войну между Россией и Швецией.Договор не принёс новых земель России,а лишь укрепил международное положение страны.

5-плюсы: много полезных ископаемых, огромная территория, огромные леса, реки, после присоединения Сибири в состав России, стала самой большой страной мира.

Минусы: с племенами надо было воевать, были потери, много новых болезней.

6-Судно типа «коч» — одно из самых загадочных в истории отечественного судостроения. По многочисленным архивным источникам XVII века мы знаем, что именно на кочах была освоена огромная территория Сибири и Дальнего Востока. В то время, пока английские и голландские путешественники пытались пробиться на восток арктическими морями и не смогли пройти восточнее Новой Земли, русские ежегодно на кочах организовывали морские экспедиции в устье р.

СДЕЛАЙ ЛУЧШИМ Я ОЧЕНЬ СТАРАЛСЯ!