Как статья эмиля золя я обвиняю показывает силу слова

Церковнослов'янська  мова за походженням — старослов'янська (інша назва — староболгарська, бо вона виникла на основі одного з македонських діалектів староболгарської мови). ця мова прийшла до нас разом із священними книгами після прийняття християнства і стала мовою православної церкви, освіти і культури. на східнослов'янському ґрунті ця мова зазнала впливу місцевих народних говорів і стала помітно відрізнятися від староболгарської мови. у науці вона дістала назву «церковнослов'янська мова». однак, незважаючи на значні місцеві впливи, церковнослов'янська мова не змінила своєї суті. вона залишилася спільною мовою всіх православних (а пізніше також і греко-католиків) як на русі, так і в інших слов'янських християнсько-православних країнах. для східних слов'ян вона була хоч і зрозуміла, проте все ж таки не рідна.

абсолютизм спочатку сприяв розвиткові  ремесла  та  торгівлі, але згодом став гальмом розвитку  продуктивних сил. абсолютизм характеризується утвореннямбюрократичного  централізованого апарату, введенням постійних  податків  і постійної найманої армії.  буржуазія, яка виросла у значну силу, революційним шляхом знищила абсолютизм (в  ії  в  xvii столітті, у  франції  у  xviii столітті). у  росії  абсолютизм був знищенийлютневою революцією 1917 року.

протягом історії європи, божественне право королів як основа абсолютної монархії обґрунтовувалося теологічно. багато європейських монархів, таких як російські, заявили про верховну самодержавну владу по божественному праву, та про неможливість їх підданих мати будь які права для обмеження влади монарха.

джеймс vi шотландський (пізніше джеймс i ійський) і його син  карл i  з шотландії та ії намагалися імпортувати цей принцип. спроба карла і запровадити єпископський  спосіб правління  з церквою шотландії призвела до  ковенантського повстання  і  єпископських війн. спроби  карла і  встановити абсолютистський  уряд  за європейським зразком, були головною причиною  громадянської війни в ії, незважаючи на те, що він прийняв це правило на 11 років: починаючи з 1629 року, після розпуску  парламенту  на деякий час.

існує велика кількість різних думок істориків щодо обсягу абсолютної влади серед європейських монархій. деякі з них, такі, як  перрі андерсон, стверджують, що досить багато  монархій  досягли рівня абсолютистского контролю над своїми державами, у той час як історики, такі як роджер меттам, оспорювали саму ідею  абсолютизму[9]. у цілому, історики, які не згодні з терміном абсолютизм, стверджують що більшість монархів, позначені як прихильники абсолютизму, виявили не більше влади над своїми підданими, ніж будь-які інші неабсолютистські правителі, і ці історики, як правило, підкреслюють відмінності між абсолютистською пишномовністю монархів і реаліями ефективного використання влади цими абсолютними монархами.