Назвіть причини війни між колоніями та метрополією у Північній Америці.

Эпоха Петра I сыграла огромную роль в истории русской культуры. В начале XVIII в. происходит переход от средневековья к культуре нового времени, все сферы жизни общества подвергаются европеизации, происходит секуляризация культуры. Петровская эпоха всегда вызывала споры своей сложностью и неоднозначностью. Однако реформы Петра не означали радикального разрыва с с национальными традициями, и полного усвоения западных образцов. Тем не менее, открытость русской культуры Западу ускорили ее собственное развитие. Для культуры этого периода характерна быстрая смена стилей (барокко, классицизма). Появляется авторство. Искусство становилось светским, более разнообразным в жанровом отношении, пользовалось поддержкой государства. Но наряду с появлением этих тенденций, художественная культура первых десятилетий XVIII в. сохраняла еще некоторые черты предшествующего столетия и носила переходный характер.
    В литературе сохранялись старые формы, но содержание произведений менялось, подвергаясь влиянию гуманистической мысли и идей Просвещения.

Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.

Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.