Т Які відносини складалися між литовцями імісцевим населенням?2 Яку систему місцевого управління використовувалилитовці?3 Чи можна назвати Велике князівство ЛитовськеЛитовсько-Руською державою?

Нариманов А.Н(1812-1903 гг.)-великий деятель княжества "Сосачдельфран" находившегося на территории Ичкерской Империи,но при этом обладавшей изрядной автономией.

Нариманов родился в семье подрядчика на должности данжен мастера Нариманова Вана-Намаза Тёмнохолмного (у того было двойное имя,но отчество Абу перенял от Намаза) и скромной домохозяйки (которую отец Абу вывез из империи "Совёнок"(по названию гербового животного) после захвата онного) Двачёвской Алисы.Абу с детства проявлял к управлению,так,к примеру,в школе в которой он учился он уже стал старостой и под его началом его же класс добился невероятных результатов,методом построения вертикали власти при которой Абу использовал методику Била Хертингтона он объявил себя деспотом и вывел успеваемость на новый уровень,ставя одноклассников в положение так называемых "слейвов",которые были обязаны платить дань в размере 1 пасскода,на которые Абу получил монополию от директора Виталика Фон Педалика.

Позже Абу благодаря родственным связям стал маркграфом и владел замком на территории реки "Фистинговка",получившая своё название за "битву у спэнкингова поля" которые перешло на территорию реки после того как армия Ичкерии разгромила повстанцев.

Абу поднял экономику своих земель,и начал выкупать все остальные территории вокруг,но,увы,помер от бушевавшей в то время болезни "ракоспид".

В память о нём по всей Ичкерии были установлены памятники,но после революции установившей так называемую "диктатуру Семёнов" они были уничтожены,некоторые удалось демонтировав их на месте и вывозя за границу силами лоялистов.

У політиці Джолітті знайшло характерний вираз посилення лібералізму в його соціально орієнтованому, демократичному різновиді, що проявилося до початку XX ст. в ряді країн.

Джолітті був противником таких дій, які штовхають на ворожі державі позиції «класи, складові величезна більшість населення». Він виступив за визнання законного характеру діяльності профспілок і свободи страйків, проголосивши принцип невтручання держави в трудові конфлікти між робітниками і підприємцями. Останнє означало, що проти страйкарів, що висувають економічні вимоги, не повинна використовуватися збройна сила держави (поліція, військові частини). Більш високий рівень зарплати, доводив Джолитти, посилаючись на досвід передових індустріальних країн, не суперечить, а цілком відповідає інтересам промислового прогресу.