Прочитай отрывок из текста укажите категории населения о которой идет речь.К зависимой части населения относились также -общнники , которые заключили даговор , согласившись жить и работать у господина на определенных условиях .Зависимое положение не передавалось по наследству и не рас на членов его семьи.1)бояре 2)смерды 3)рядовичи 4)холопы

Объяснение:

Созданное в 1918 г. польское государство унаследовало украинские земли, как от Российской, так и Австро-Венгерской империй. Новый географический регион с центром во Львове был назван Западной Украиной. В соответствии с данными переписи 1931 г. на этой территории проживало 8,9 млн. человек, в том числе 5,6 млн. украинцев и 2,2 млн. поляков. Более 3 млн. украинцев Восточной Галичины с Лемковщиной, которые ранее находились в составе Австро-Венгрии, принадлежали в основном к греко-католической церкви. Около 2 млн. украинцев, которые населяли земли, входившие ранее в состав Российской империи (Западная Волынь, Полесье, Холмщина и Подляшье) исповедовали православие.  

В 1923 г. в Париже Совет послов Антанты (Англия, Франция, Италия и Япония) окончательно предоставил Польше юридические права на владение Восточной Галичиной. Была официально признана восточная граница Польши, которая была установлена Рижским мирным договором после польско-советской войны 1920 г. Это решение лишило Восточную Галичину статуса международной территории. Украинцы оказались единственным народом многонациональной империи Габсбургов, который не смог получить национальную государственность.  

В 1923–1926 гг. у власти в Польше находились народные демократы (эндеки), которые в украинском вопросе отстаивали «инкорпорационную» программу. Сущность её заключалась в том, чтобы оккупировать западные земли Украины, Беларуси и Литвы, добиться признания новых восточных границ Польши, а потом путём принудительной ассимиляции создать однонациональное государство. Экономическая политика эндеков в украинских землях состояла в том, чтобы тормозить развитие «восточных кресов» и превратить их в аграрно-сырьевой придаток более развитых польских территорий.  

Правительство официально разделило страну на две хозяйственные территории: Польшу «А», в которую входили коренные польские земли, и Польшу «Б», к которой относились захваченные украинские и белорусские земли. Дешёвыми кредитами и государственными заказами поддерживалось и стимулировалось промышленное развитие Польши «А», а в украинских землях кредитование промышленных предприятий резко ограничивалось.    

Положение в аграрном секторе украинских земель осложнялось тем, что польское правительство отдало лучшие земли в распоряжение так называемых осадников (поляков – демобилизованных солдат, отставных чиновников), а затем всем желающим. Предоставление сельским осадникам лучших земель вызывало недовольство украинских крестьян, которые страдали от малоземелья. Поэтому в межвоенный период в Канаду и США выехало около 200 тыс. человек.  

Польские правительственные круги стремились вытравить само название «Украина», «украинец». Украинское население «восточных кресов» они называли «русинами», а всю территорию называли Восточной Малопольшей. Сигналом к активной полонизации украинских земель послужил закон от 31 июля 1924 г., который провозгласил польский язык государственным языком. Одновременно польские власти взяли курс на ликвидацию украинской школы. Если в 1911/1912 учебном году в Восточной Галичине было 2 418 украинских школ, то в 1926/1927 – только 845.  

В мае 1926 г. к власти пришёл Ю. Пилсудский, который был сторонником возрождения Польши «от моря до моря». В национальном вопросе польское правительство разрабатывало федералистскую программу, известную в 1920–1930-х гг. как доктрину польского прометеизма. Сущность нового курса заключалась в государственной ассимиляции национальных меньшинств и в отказе от национальной ассимиляции, особенно языковой.    

Михайло Драгоманов – людина різнобічних наукових зацікавлень і спрямувань, широкого діапазону практичної дії. На протязі всього життя він заглиблювався в історію власного народу і народів Європи, прагнув осмислити шляхи людської цивілізації й на підставі цього намалювати ясну перспективу творчого саморозвитку України. В основі його невтомного творчого і громадського життя було слово, звернене як до прихильників, так і до опонентів – у сотнях статей, наукових розвідок, листів. Блискучий публіцист, чиє перо весь час служило боротьбі проти політичної і духовної тиранії, проти вузьких кастових інтересів чи непросвіти; фольклорист, чиї збірки творів та наукові праці поставили його в рівень, з європейськими вченими того часу; оригінальний літературний критик та історик рідного письменства; соціолог і політолог, глибокий фахівець з історії античності і Середньовіччя; громадський діяч і кореспондент десятків періодичних органів і сотень співвітчизників і зарубіжних вчених – такою багатогранністю, енциклопедичністю вирізнялася вся діяльність Михайла Драгоманова. “Він не написав ані одного слова, котре б не відносилося до живих людей, до живих обставин і до тих питань, котрі так чи інакше порушують думки і чуття окружаючої його громади. Оте живе чуття, той бистрий погляд що завжди добачує потреби хвилі і вміє найти для них відповідний вираз і відповідне заспокоєння найліпше характеризує нам самого Драгоманова” – так відгукувався про багатогранну діяльність видатного вченого Іван Франко.

Хоча Михайло Драгоманов за своє життя отримав багато негативних оцінок і критики, але більшість видатних постатей того часу відгукувались про нього з теплотою і пошаною. Д. Овсянико-Куликовський про Драгоманова казав: ”Це була натура ясна ... прозора. Глибока щирість і рідкісна чесність душі – це були в нього риси, що впадали в очі. Нікого він не ховав і ні з чим не ховався – його слова та вчинки були достеменним відбитком його душі”. Леся Українка писала, що “М.Драгоманов був великим українцем, тримався і в літературі, і в політиці, і в приватному житті тієї засади, що “чистое дело требует чистых средств”, і тримався її до кінця з великою завзятістю і невмолимістю”. Іван Франко говорив: “Драгоманов для нас був чимось більше, як заслуженим чоловіком. Він був для нас правдивим учителем і вповні безкорисно не жалував праці, писань і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих в рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації.