Кто был инициатором аграрной реформы в Германии?

Тысячи немецких крестьян потребовали проведения аграрной реформы

В 1555 году сибирский хан Едигер признал вассальную зависимость от Царства Русского и пообещал платить Москве дань - ясак ( правда , в обещанном объёме дань ни разу уплачена не была ) . В 1563 году власть в Сибирском ханстве захватил шибанид Кучум , который был внуком Ибака . Он казнил хана Едигера и его брата Бек - Булата .Новый сибирский хан прилагал немалые усилия для укрепления роли ислама в Сибири . Хан Кучум перестал платить дань Москве , однако в 1571 г . прислал полный ясак в 1000 соболей . В 1572 г . , После того как крымский хан Девлет I Герай разорил Москву , сибирский хан Кучум полностью порвал даннические отношения с Москвой . В 1573 г . Кучум отправил своего племянника Махмут Кули с дружиной с разведывательными целями за пределы ханства . Махмут Кули дошел до Перми , потревожив владения уральских купцов Строгановых . В 1579 г . Строгановы пригласили дружину казаков ( больше 500 человек ) , под начальством атаманов Ермака Тимофеевича , Ивана Кольцо , Якова Михайлова , Никиты Пана и Матвея Мещеряка для защиты от регулярных нападений со стороны Кучума .
1 сентября 1581 дружина казаков , под главным начальством Ермака , выступила в поход за Каменный Пояс ( Урал ) , положив начало колонизации Сибири русским государством . Инициатива этого похода , по летописям Есиповской и Ремизовской , принадлежала самому Ермаку , участие Строгановых ограничилось вынужденным снабжением казаков припасами и оружием .В 1582 году , 26 октября Ермак овладел Кашлыком и начал присоединение Сибирского ханства к России . Потерпев поражение от казаков , Кучум откочевал на юг и продолжал оказывать сопротивление русским завоевателям до 1598 года . 20 апреля 1598 г . он был разбит тарским воеводой Андреем Воейковым на берегу реки Обь и бежал в Ногайскую Орду , где был убит . Ермак был убит в 1584 году . Последним ханом был Али , сыном Кучума .На рубеже XVI и XVII веков на территории Сибирского ханства поселенцами из России были основаны города Тюмень , Тобольск , Берёзов , Сургут , Тара , Обдорск ( Салехард ) . В 1601 г . на реке Таз , впадающей в Обскую губу , был основан город Мангазея . Тем самым открылся морской путь в Западную Сибирь ( Мангазейский Морской Ход ) . С основанием острога Нарым была покорена Пегая Орда на востоке от Сибирского ханства .
В царствование Михаила Фёдоровича , первого царя из династии Романовых , казаки и поселенцы осваивают Восточную Сибирь . В течение первых 18 лет XVII века совершается переход русских на реку Енисей . Основываются города Томск ( 1604 ), Кузнецк ( 1618 ), Красноярск ( 1628 ) и др .В 1623 году землепроходец Пянда проникает на реку Лену , где позднее ( 1630 - е ) основываются Якутск и другие городки . В 1637-1640 годах был открыт путь от Якутска к Охотскому морю вверх по Алдану , Мае и Юдоме . При движении по Енисею и Ледовитому океану промышленники проникли в устья рек Яны , Индигирки , Колымы и Анадыря . Закрепление Ленского ( Якутского ) края за русскими было закреплено постройкой Олекминского острога ( 1635 г . ) , Нижне - Колымска (1644 г . ) И Охотска (1648 г . ) . В 1661 году был основан Иркутский острог , в 1665 году Селенгинский острог , в 1666 году Удинский острог .В 1649-1650 годах казачий атаман Ерофей Хабаров достиг Амура . К середине XVII века русские поселения появляются в Приамурье , на побережье Охотского моря , на Чукотке .В 1645 году казак Василий Поярков открывает северное побережье Сахалина .В 1648 году Семен Дежнёв проходит из устья реки Колыма в устье реки Анадырь и открывает пролив между Азией и Америкой .В 1686 году в Нерчинске проведена первая плавка серебра из Аргунских или Нерчинских серебряных руд . Впоследствии здесь возникает Нерчинский горный округ .В 1689 году заключается Нерчинский договор , начинается приграничная торговля с Китаем .

На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових, капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої особливості.
На початку XX ст. провідне становище у промисловості Східної Галичини, Буковини, Закарпаття посідали великі промислові об'єднання. У Галичині на 1903 р. налічувалося 24 акціонерних об'єднання, а в 1912 р. їх уже було ЗО. На Закарпатті діяло дев'ять промислових акціонерних товариств. Динамізувався процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р. кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число підприємств зменшилося майже вдвічі. Нові явища галися у сфері фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух. Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів. Важливу роль у розвитку економіки краю відігравав не тільки український капітал, а й іноземний — австрійський, румунський, молдавський.
Що ж стосується сільського господарства, то тут ситуація суттєво відрізнялася від тієї, яка була характерною для промисловості та фінансів. Галичина, Закарпаття, Буковина були відсталою аграрною провінцією Австро-Угорської імперії. У цьому секторі економіки було зайнято близько 90% населення.
Складні соціально-економічні процеси, що відбувалися в цей період на західноукраїнських землях, віддзеркалювались і в суспільно-політичному житті краю. Це, зокрема, знайшло своє відображення у більшій структурованості населення, а відтак — у виникненні численних місцевих українських політичних партій.
Наприкінці 90-х років почали проявлятися суперечливі тенденції в діяльності Української радикальної партії, створеної 1904 р. з ініціативи Б. Грінченка, С. Єфремова, Д. Дорошенка. В її лавах сформувалися три політичні групи: власне радикальна на чолі з М. Павликом, К. Трильовським, Ю. Бачинським, соціал-демократична на чолі з Р. Ярославичем, М. Ганкевичем, М, Новаковським; та національно-демократична на чолі з В. Охрімовичем, М. Левицьким, В. Будзиновським. Остання виступала за згуртування всіх українців навколо ідеї української державності. Соціал-демократи пропонували реформувати УРП та об'єднати її з соціал-демократичною партією Австрії. Радикальна група не заперечувала ідею утворення Української соціал-демократичної партії, висловлювала свою готовність співпрацювати з нею, але відкидала необхідність об'єднання із соціал-демократичною партією Галичини, звинувачуючи її в націоналізмі.
18 вересня 1899 р. на конференції соціал-демократів було прийнято рішення про утворення УСДП, а 26 грудня того ж року на з'їзді представників національно-демократичного крила УРП, організації «Народна Рада» та Комітету львівських русинів була створена Українська національно-демократична партія.
Загострення соціально-економічної та політичної ситуації на західноукраїнських землях виявлялося також у зростанні страйкового руху. Найбільших масштабів сягнув страйк 1902 р. у Галичині, в якому взяли участь до 200 тис. сільських робітників і який був підтриманий всіма українськими партіями краю. Дедалі частіше на мітингах і страйках, окрім економічних, звучали й політичні вимоги. Такого характеру набули страйки будівельників (1902 р.), нафтовиків Борислава (1904 р.). У період 1905—1907 рр. страйковий рух під впливом російської революції набув усеохоплюючого характеру.
Завоювавши у 1907 р. загальне виборне право до віденського парламенту, трудящі Галичини в 1908— 1914 рр. розгорнули боротьбу за загальне виборче право й до галицького сейму. Галичина делегувала до австрійського парламенту 20 українців — переважно соціал-демократів та радикалів.
Заслуговує на увагу питання про ставлення українських партій до Першої світової війни. Українські соціал-демократи розуміли, що Галичина стане першою мішенню російської армії, тому виступали проти війни. Ці погляди поділялися й іншими українськими партіями краю.