Энгельс дал классическое описание римского общества накануне его гибели: «По всем странам бассейна Средиземного моря в течение столетий проходил нивелирующий рубанок римского мирового владычества. Там, где не оказывал сопротивления греческий язык, все национальные языки должны были уступить место испорченной латыни; исчезли все национальные различия, не существовало больше галлов, иберов, лигуров, нориков - все они стали римлянами. Римское управление и римское право повсюду разрушили древние родовые объединения, а тем самым и последние остатки местной и национальной самодеятельности. Новоиспеченное римское гражданство ничего не предлагало взамен; оно не выражало никакой национальности, а было лишь выражением отсутствия национальности... Провинции уничтожили Рим; Рим сам превратился в провинциальный город, подобный другим, привилегированный, но уже не господствующий более, переставший быть центром мировой империи и даже резиденцией императоров, а также их наместников; они жили теперь в Константинополе, Трире, Милане. Римское государство превратилось в гигантскую сложную машину исключительно для высасывания соков из подданных. Налоги, государственные повинности и разного рода поборы ввергали массу населения во все более глубокую нищету; этот гнет усиливали и делали невыносимым вымогательства наместников, сборщиков налогов, солдат. Вот к чему пришло римское государство с его мировым господством: свое право на существование оно основывало на поддержании порядка внутри и на защите от варваров извне; но его порядок был хуже злейшего беспорядка, а варваров, от которых оно бралось защищать граждан, последние ожидали как Состояние общества было не менее отчаянным. Уже начиная с последних времен республики, римское владычество основывалось на беспощадной эксплуатации завоеванных провинций; империя не только не устранила этой эксплуатации, а, напротив, превратила ее в систему. Чем более империя приходила в упадок, тем больше возрастали налоги и повинности, тем бесстыднее грабили и вымогали чиновники. Торговля и промышленность никогда не были делом римлян - покорителей народов; только в ростовщичестве они превзошли все, что было до и после них. То, что имелось ранее и что сохранилось от торговли, погибло из-за вымогательства чиновников; то, что уцелело от нее, относится к восточной, греческой части империи, которая выходит за рамки нашего рассмотрения. Всеобщее обнищание, упадок торговли, ремесла и искусства, сокращение населения, запустение городов, возврат земледелия к более низкому уровню - таков был конечный результат римского мирового владычества...» 3. В каких формах выразился упадок Римской империи? (приведите 3 примера

Объяснение:

1. Освіта в Ранньому Середньовіччі.

У Ранньому Середньовіччі більшість дітей не вміли ні писати, ні читати. Казки, легенди й розповіді заміняли книгу та підручник. Бути розумним і тямущим означало мати гарну пам’ять, зберігати в ній знання звичаїв, переказів давнини тощо. В умовах загального політичного та економічного занепаду школи частково збереглися лише при соборах і монастирях. Тут вивчали латинський алфавіт, читання, письмо, основні молитви, а також навчалися співу й участі в богослужінні.

Із виникненням імперії Карла Великого зросла потреба в освічених людях. З’явилися нові школи. Карл Великий писати не вмів, але, на відміну від більшості мирян того часу, міг читати. Він надавав великого значення розвитку освіти. Королівський двір називали «Палацовою академією», оскільки він став прихистком для поетів, філософів, істориків, богословів. Придворний історик так характеризує Карла Великого: «З усіх государів він був найбільш жадібним у пошуках людей тямущих і у спонуканні їх до осягнення мудрості».

З указу Карла Великого 789 р.

Нехай утворюються школи для навчання хлопчиків читання. Псалми, ноти, посібники зі співу, лічби й граматики, богослужбові книги в монастирях і єпископствах мають бути виправлені. оскільки часто буває, що дехто, бажаючи молитися Богові, погано молиться за неправильними книгами. І не дозволяйте хлопчикам нашим псувати їх при читанні й письмі.Монастирі й канцелярії світських правителів залишалися центрами використання й розвитку латинської писемності. У монастирських скрипторіях переписувалися книги, і багато монастирів були відомі на весь християнський світ своїми школами переписувачів.

Зрозуміло, що на початку Середньовіччя школи були простими й досить примітивними. Проте у Європі з’явилися мислителі і вчені Григорій Турський, Ісідор Севільський, «батько англійської історії» Беда Високоповажний і багато інших діячів церкви, які сприяли розвитку культури й освіти.

У XIII—XIV ст. у середньовічних містах освічені люди вже не були рідкістю.

Навчальний день починався на світанку й тривав протягом усього світлового дня з перервами на сніданок й обід. Заняття були безперервними протягом усього року. Лекції не проводилися лише на час Великодня, Різдва або П’ятидесятниці (Трійці). Так зароджувалися сучасні канікули.

Центральною фігурою школи був учитель. Як правило, у звичайних школах навчанням займався один наставник, у якого могли бути помічники. Великі міські школи мали двоє-троє вчителів, а класи досягали 60 учнів. Викладачі раділи великим класам, оскільки навчання було платним.

Під час занять учні читали й пояснювали зміст церковних книг. Багато текстів заучували напам’ять. На вечірніх заняттях повторювали те, що вивчили вдень. У XII ст. набув поширення метод французького священика і вчителя Бернара Шартрського, що вважав за необхідне виконувати багато письмових вправ. Його учень згадував: «Вправи зміцнюють пам’ять і загострюють обдарованість, одних він примушував умовляннями, побоями й покараннями повторювати те, що вони слухали».

Для підтримання дисципліни у школах до учнів застосовували тілесні покарання. Іншим управляти великою кількістю школярів протягом багатьох годин занять не вміли. Різка була постійним супутником учителя. Відомі випадки, коли батьки учнів, яких було жорстоко покарано рукою вчителя, зверталися до суду й отримували істотні компенсації.

У XIV—XV ст. у європейських містах з’явилися школи, які утримувалися за рахунок ремісничих цехів, купецьких гільдій або міських рад. Тут навчали письма й лічби, викладання здійснювалося не латиною, а рідною мовою. Наприклад, у 1338 р. у Флоренції працювали шість «купецьких» шкіл із загальною кількістю учнів понад 1000 осіб.

ответ:Після невдалих спроб та рішень Ліги Націй (1919—1946), до якої принципово не приєднувалися Сполучені Штати Америки, в 1945 році була створена Організація Об'єднаних Націй для підтримки міжнародного миру і розвитку співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. Перші задуми та конкретний план для нової всесвітньої організації було підготовлено під егідою Державного департаменту США у 1939 році. А Франклін Делано Рузвельт тоді вперше ввів поняття «Організація Об'єднаних Націй» як термін для позначення союзних країн. Цей термін був вперше офіційно використаний 1 січня 1942 року, коли 26 держав підписали Декларацію Об'єднаних Націй і зобов'язалися від імені урядів сприяти утворенню системи загальної безпеки та активізації процесу роззброєння[4]. 25 квітня 1945 Конференція ООН зі створення міжнародної організації почала діяти в Сан-Франциско, на якій були представлені 50 урядів і ряд неурядових організацій, що брали участь у розробці Статуту Організації Об'єднаних Націй. Організація Об'єднаних Націй офіційно існує з 24 жовтня 1945 після ратифікації Статуту п'ятьма постійними членами Ради Безпеки — Францією, Республікою Китай, СРСР, Великою Британією та Сполученими Штатами і більшістю — 46 іншими сторонами, що теж підписали цей договір-статут. Перше засідання Генеральної Асамблеї, з 51 країною-учасницею, і Ради Безпеки, відбулося у Центральному залі Вестмінстера в Лондоні в січні 1946

Объяснение: