Охарактеризуй изменения, произошедшие в жизни эстонцев с обретением независимости.

Объяснение:

После распада Российской империи, 24 февраля 1918 года была провозглашена независимая Эстонская Республика[1]. Независимость была достигнута в ходе Освободительной войны. 2 февраля 1920 года Советская Россия и Эстония подписали мирный договор о взаимном признании. 22 сентября 1921 года Эстония стала членом Лиги наций[2][3].

В результате раздела сфер влияния между СССР и Германией в 1939 году, Эстонии в сентябре 1939 года Советским Союзом был навязан «Пакт о взаимо а 6 августа 1940 года Эстония была включена в состав СССР. В период с 7 июля 1941 по 24 ноября 1944 года территория Эстонии была оккупирована нацистской Германией. После того как советские войска восстановили контроль над территорией Эстонии она вновь была включена в состав СССР. США и ряд других стран это включение признали де-факто и не признали де-юре[4][5][6]

С 1944 по 1953 годы вооруженное сопротивление советской власти оказывали отряды «лесных братьев». После подавления этого сопротивления военной силой в Эстонии продолжало существовать диссидентское движение, время от времени проводились акции протеста с требованиями прекращения русификации и советизации, а также прекращения оккупации и восстановления независимости[7].

1648 pоку 25 січня – початок національно-визвольної війни. Повстання козаків на Запорозькій Січі й обрання гетьманом Богдана Хмельницького.

Причини Національно-визвольної війни:

Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої.

Причини національно-релігійного характеру:

після Берестейської церковної унії 1596 р. польська шляхта планомірно і цілеспрямовано запроваджувала серед українського населення католицизм, забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах.

За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти.
Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність.

Територіальні зміни:

Перед початком походу на українські землі, на відміну від попередніх ватажків козацьких повстань, Хмельницький вирушив у Крим, де домовляється про до у війні з Річчю Посполитою. Обережний хан Іслам Ґірей ІІІ не поспішав оголошувати війни, проте дозволив ордам ногайських кочовиків під проводом Тугай-бея долучитися до повсталих козаків. Для обох сторін такий союз був вигідним: татари здобували військову здобич, а козаки вирішували питання кінноти, якої у них на той час у потрібній кількості не було. Літом 1649 року на до тисячному війську козаків Хмельницького, рушив сам кримський хан Іслам-Ґірей з 40-тисячною татарською кіннотою. Вони взяли в облогу значну частину шляхетських військ у Збаражі. На до поспішив сам король Ян ІІ Казимир і протиборчі сили зустрілися під Зборовим. Виявити переможця у битві не вдалося через бажання хана якнайшвидше завершити конфлікт. Йому було невигідно надмірне посилення козаків і остаточна поразка будь-якої з сторін.

Решили монголы ввести на земле русской такие же порядки, как и в других покоренных ими землях. Прибыли на Русь монголы с намерением пересчитать все население, потому и в народе прозвали их «численниками». Население они переписывали по домам и устанавливали поборы. Самая большая подать — выход, которая взималась мехами и была очень велика. Но, помимо выхода, на людей налагали подводные и военные повинности, по которым население должно было давать лошадей, а само служить в войске монгольском. Собирать дань, доставлять ее в Орду и набирать войско из русских людей должны были баскаки. Собирали для этого специальные отряды, в которых много было и русских, но все командиры (десятники, сотники, темники) были монголы. С этих отрядов баскаки следили за сбором дани и держали в повиновении население. От дани и других повинностей монгольские ханы освободили только церковников и монастыри, рассчитывая на поддержку духовенства, в чем и не ошиблись: часть церковников, как и часть князей, «верой и правдой» служила поработителям русской земли, призывая народ к смирению.