Які були причини фашистської агресії на Балканах навесні 1941 р., якщо через неї довелось перенести встановлену дату нападу на СРСР

Италия и Германия

Объяснение:

Среди европейских держав фашистский режим установился раньше всего в Италии.

Немецкий историк Г. Бергшиккер утверждал, что фашизм можно было предвидеть, так же как и предотвратить. Для его победы и для его поражения существовали равные объективные предпосылки.

Какие же условия вызвали к жизни фашизм?

Как и в Германии, большинство населения Италии было разочаровано условиями послевоенного мира. Вы помните, Италия, несмотря на то, что перешла на сторону Антанты, ничего не получила из обещанного, а Германия вообще была объявлена виновницей Первой Мировой войны, и вынуждена была выплатить репарацию в размере 6млрд. марок, кроме того потеряла 1/8 часть территории, и 1/10 часть населения. По Версальскому договору, Германия имела право на армию в 100 тысяч, а остальные солдаты оказались в тяжелых условиях, пополнили ряды безработных.

И в Италии, и в Германии в 20-е годы проходили сильные волнения и беспорядки. Демобилизованные солдаты, безработные не находили средств для существования. Социальное недовольство распространению национализма.

И в Германии, и в Италии правительство было ослаблено. В Италии парламент собирался редко. В Германии в условиях разлада и постоянных конфликтов между левыми и правыми партиями постепенно в рейхстаге укрепились позиции нацистской партии, возглавляемой А. Гитлером.

Фашисты объясняли все беды перенаселением, недостатком ”жизненного пространства”.

Основним соціальним розподілом у Римі став розподіл на вільних і рабів. Єдність вільних громадян Риму (квиритів) деякий час підтримувалася існуванням їхньої колективної власності на землю і рабів, що належали державі. Проте з часом колективна власність на землю ставала фіктивною, громадський земельний фонд переходив до окремих власників, поки, нарешті, аграрний закон 3 року до н.е. не ліквідував його, остаточно затвердивши приватну власність.

Вільні в Римі розпадалися на дві соціально-класові групи: верхівку рабовласників ( землевласників, торговців) і дрібних виробників (хліборобів і ремісників ), що становили більшість суспільства. До останніх примикала міська біднота, пролетарі. Через те, що рабство спочатку мало патріархальний характер, боротьба між великими рабовласниками і дрібними виробниками, які найчастіше самі обробляли землю і працювали в майстернях, довгий час становила основний зміст історії Римської республіки. Тільки з часом протиріччя між рабами і рабовласниками виступає на перший план. Раби в період республіки перетворюються на основний пригноблений і експлуатований клас. Головним джерелом рабства був військовий полон. Так, після розгрому Карфагена в рабство було звернуто 55 000 осіб, а всього в II-I ст. до н. е. - більше півмільйона.