Які раніше вивчені події з історії стародавнього світу відбувалися одночасно з розвитком спільнот антів і склавинів

Склавіни і анти

Одними з перших, хто згадує про антів і склавінів є Готський історик Йордан (VI століття) і візантійський історик Прокопій Кесарійський (близько 490-565 рр).

Перший, коли згадує про венеди в своїй книзі "про походження і діяння гетів" говорить про те, що "хоча їх найменування тепер змінюються відповідно різним родам і місцевостям, все ж переважно вони називаються склавинами і антами".

"

" б життя у них, як у массагетов, грубий, без всяких зручностей, вічно вони покриті брудом, але по суті вони не погані і зовсім не злісні, але у всій чистоті зберігають гуннскіе звичаї" - Прокопій Кесарійський.

Також, він говорить про те, що анти найсильніше з обох племен і розташовуються на землях від Дністра до Дніпра.

"Склавини живуть від міста Новіетуна і озера, іменованого Мурсіанським, до Данастра( Дністер), і на північ — до Вісли (Вісла); замість міст у них болота і ліси".

Крім цього, у Йордану можна знайти інформацію про те, що в кінці IV століття анти ворогували з готами. І спочатку навіть відбили напад військ готів. Але потім були розгромлені готським королем Вінітарієм, який стратив правителя антів Божа, його синів і 70 старійшин.

Прокопій Кесарійський у своїй праці "війна з готами" пише наступне:

"Ці племена, склавіни і анти, не управляються однією людиною, але здавна живуть в народоправстві (демократії), і тому у них щастя і нещастя в житті вважається справою спільною. І в усьому іншому у обох цих варварських племен все життя і закони однакові".

Склавіни і анти, згідно з Прокопієм Кесарійським, раніше були відомі як суперечки, тобто розсіяні (вони проживали на великих просторах).

Крім того, візантійський історик згадує, що анти і склавини посварилися і між ними спалахнула війна. Переможцями як не дивно вийшли склавіни. Також, історик згадує про постійні слов'янські набіги на територію Візантії.

Візантія, або Ромейська імперія на той період часу саме процвітаюча держава, оплот цивілізації.

Візантія, або Ромейська імперія на той період часу саме процвітаюча держава, оплот цивілізації.

Н. М. Карамзін (знаменитий російський історик і письменник) щодо набігів слов'ян говорить про те, що "з часів Юстиніанових, з 527 року, утвердившись в Північній Дакії, починають вони діяти проти Імперії, разом з угорськими племенами і братами своїми антами, які в околицях Чорного моря межували з болгарами. Ні сармати, ні готфи, ні самі гуни не були для імперії жахливіше слов'ян. Іллірія, Фракія, Греція, Херсонес – Всі країни від затоки Іонічного до Константинополя були їх жертвою".

І лише легендарний візантійський полководець Велізарій зміг стримати цей натиск ("але більш казною імператорською, ніж перемогою, відвернув цю грізну хмару від Константинополя").

Склавіни і анти, все частіше і частіше, стають найманцями на службі у Візантії. Багато слов'янських племен укладали союз з Візантією і просили дозволу про те, щоб оселитися на її території. Так слов'яни засіли такі сучасні країни, як Хорватію, Словенію, Сербію, Боснію.

Дом полная чаша,детей много и все они хотят есть, а денег нет даже,как говорится,ломного гроша. Я не всю жизнь относился к нищенскому классу людей,нет! Меня зовут Амен и мой отец имел большое влияние при дворце фараона,его жаловали и он был в почете . И я был когда-то богат ,но настолько избалованный что страшно любил азартные игры. Проигрывал таланты золота,занимал деньгт у друзей и снова кутил направо и налево,но потом отец умер и деньги неожиданно все закончились ,а кредиторы отобрали поместья,сады и живу теперь в большом доме,большом и пустом,всех рабов пришлось продать. И теперь я иду на унизительную процедуру -просить денег подобно паразиту в Греции или в Риме у патрона. Дойдя до дворца вельможи ,я постучался в шикарные ворота,мне открыл привратник ,я назвал ему своё имя и он меня впустил. Сам дворец меня не менее поразил ,чем те же ворота-он был настолько шикарен,что голова кружилась от того количества золота,дорогой мебели ,фресок,мозаики настенной,напольной . В атрии ,посредине, бил фонтан , вокруг стояли мягкие пурпурные ложа, столик с фруктами ,виноградом . На полу была прекрасная мозаика,сделанная искусным мастером. Ходили рабы всех полов,в основном дети и подростки. Пока я шёл к кабинету вельможи,под ногами пробежала чёрная кошка с жемчужным ошейником. В галерее стояли скульптуры, на стенах посмертные маски предков , а вот и бюсты полководцев . Но кабинет вельможи меня не сильно удивил : он хоть был и большим,но обстановка весьма скромновата. Шкафы с книгами,папирусами, везде разбросаны пергаменты, на стопке книг стоит сальная свеча. А за столом сидит вельможа и что-то пишет на папирусе,закончив, он меня принял. Короче говоря,пора заканчивать мою историю . Вельможа предложил мне неплохую работу при дворе , основываясь на мои знания ,образованность и опыт, одолжил ссуду,сказав что брать праценты не будет. Был очень дружелюбен,накормил меня вдосталь,напоил дорогим вином,посидели с ним до вечера ,он сказал мне,что был знаком с моим отцом и был с ним в дружеских отношениях и даже должен ему,за то,что мой отец однажды ему жизнь. Пришёл домой пьяный,весёлый,радушный, поцеловал жену,положил деньги на стол и лег спать,пообещав что завтра все расскажу. Вот такие дела.

Историки, изучавшие крестьянский вопрос, следующим образом комментировали основные положения указанных законов. Как указывал М. Н. Покровский, вся реформа для большинства крестьян свелась к тому, что они перестали официально называться «крепостными», а стали называться «обязанными»; формально они стали считаться свободными, но в их положении абсолютно ничего не изменилось или даже ухудшилось: в частности, пороть крестьян помещики стали ещё больше. «Быть от царя объявленным свободным человеком, — писал историк, — и в то же время продолжать ходить на барщину или платить оброк: это было вопиющее противоречие, бросавшееся в глаза. „Обязанные“ крестьяне твёрдо верили, что эта воля — не настоящая…». Такого же мнения придерживался, например, историк Н. А. Рожков — один из наиболее авторитетных специалистов по аграрному вопросу дореволюционной России, а также ряд других авторов, писавших о крестьянском вопросе