27. Прочтите отрывок из выступления государственного деятеля и напишите его фамилию. «Дорогие соотечественники! Сограждане! В силу сложившейся ситуации с образованием Содружества независимых государств я прекращаю свою деятельность на посту Президента СССР. Принимаю это решение по принципиальным соображениям». ответ:

Казацкая рада в Переяслове, состоявшаяся в январе 1654 г., поло­жила начало оформлению московско-украинских отношений, ибо ни­каких письменных соглашений в Переяславе заключено не было. Всё долж­ны были решить переговоры. Причём каждая из сторон видела союз двух государств по-своему. Украинское правительство, заключая союз с Московией, последовательно выступало за равные права его учас­тников. В Москве же уже тогда стремились превратить Украину в свою собственность и смотрели на украинцев вместе с гетма­ном как на подданных его царского величества. Тем не менее в мо­мент переговоров на это из тактических соображений упора не делали. На­оборот, представители московского правительства щедро сыпали посулы не нарушать “прав и вольностей” Украины.

Как установил современный исследователь истории Национально-осво­бодительной войны Юрий Мыцик, особенностью украинско-московского до­говора было то, что он представлял собой группу документов от каждого из

сословий — словно бы отдельные соглашения от духовенства, мещанства, казаков.

Казацкое соглашение состояло из 23 статей от имени гетмана и Войска Запорожского. Основная идея этих статей — установление таких межгосу-дарственних отношений, по которым Украина будет сохранять как внутрен­нюю, так и внешнюю самостоятельность. Именно с этими статьями украинс­кое посольство, возглавленное генеральным судьёй Самойлом Богданови-чем-Зарудным и переяславским полковником Павлом Тетерей, прибыло в Москву. Проект документа украинские посланцы предоставили московскому правительству 14 марта 1654 г.

В результате недельных переговоров проект несколько изменили, согла­совали 17 статей, а по 6 очень важным согласование отложили на более поздний срок.

Согласно Мартовским статьям гетмана и старшину казаки долж­ны были избирать на раде. Украинские администрация и суд оставались самостоятельными и не подчинялись Москве. Собирание налогов возла­галось на украинскую скарбницу (казну). Численность казацкого войска устанавливалась в 60 тыс.

Свой проект соглашения подготовило и мещанство. Украинские меща­не вознамеривались сохранить все свои права и вольности, данные им ещё

литовскими князьями и польскими королями, прежде всего городское само­управление.

Продолжительные переговоры православного духовенства окончи­лись безрезультатно.Украинская православная церковь не соглаша­лась на зависимость от патриарха московского, к которой стремились московское правительство и Российская православная церковь.

Следовательно, лишь мещане в общем достигли взаимопонимания с мос­ковским правительством, казачество вместе с украинской православной шлях­той —лишь частично, а православное духовенство отвергло незаконные тре­бования Москвы.

В соответствии с соглашениями, заключёнными во время украинско-мос­ковских переговоров 1654 г., устанавливались межгосударственные отноше­ния, не ограничивавшие независимости Украины. Условия украинско-мос­ковского договора 1654 г. свидетельствуют об объединении Укра­ины и Московии в своеобразную конфедерацию. Договор между дву­мя государствами в основном был равноправным и (при условии соблю­дения/взаимовыгодным. Вместе с тем он был незаконченным, несовер­шенным, действовал недолго (несколько лет) и поэтому очень быстро утратил силу.

Несмотря на несовершенство и недолговечность, украинско-московский до­говор 1654 г. на протяжении 17—18 вв. рассматривался украинцами как убеди­тельнейшее доказательство суверенности Украины. Он позволял сохранить са­мостоятельность недавно созданного Украинского гетманского государства, украинское правительство получало возможность довести до победного конца воину против Речи Посполитой, а следовательно, — завершить воссоединение всех украинских земель под своей властью. В международных отношениях до­говор удостоверял право на отделение Украины от Польши.

Сполучені Штати Америки вийшли з Другої світової війни значно зміцнілими. Вартість промислової продукції США становила 2/3 вартості промислової продукції світу. США зосередили 73% світового золотого запасу. У 1945 р. Сполучені Штати досягли найвищого за свою історію рівня військової могутності. До 1949 р. вони монопольно володіли ядерною зброєю. Саме в цей час відбувається зміна політики ізоляціонізму на прагнення посилити свій вплив у всіх країнах світу. Тому, на погляд правлячих кіл США оптимальною формою устрою післявоєнного світу був би «світ по-американськи» або «мир на американський зразок». 25 червня 1947 р. Конгрес прийняв закон «Про національну безпеку», який вперше в американській історії вводив посаду міністра оборони. Крім того були створені Рада національної безпеки (РНБ) і Центральне розвідувальне управління (ЦРУ). На початку 1946 р. Дж. Кеннаном, радником посольства США в Москві, була запропонована «доктрина стримування». Вона передбачала оборону всього західного світу від можливого проникнення комунізму. У березні 1947 р. була оголошена «доктрина Трумена», яка передбачала боротьбу зі зростанням комунізму в Туреччині та Греції. Про зростання ролі США у світі свідчив і той факт, що під час створення Північноатлантичного блоку (НАТО) у 1949 р. Американські генерали зайняли ключової позиції в керівництві цієї організації.

Внутрішня політика президента Г. Трумена (1945–1953). 12 квітня 1945 р. помер Ф. Рузвельт. Новим президентом став демократ Гаррі Трумен. Він та його уряд прийняли заходи для адаптації до мирного життя демобілізованих військовослужбовців, ухваливши закон «Солдатський білль про права», який колишнім солдатам широкі пільги в сфері освіти та бізнесу. Бажаючи уникнути масового безробіття, адміністрація Трумена розробила систему заходів, що одержали назву «справедливий курс». У 1946 р. було прийнято закон «Про зайнятість». Але у процесі переходу промисловості на мирне виробництво не вдалося уникнути кризових явищ ігалося зростання безробіття і підвищення цін. У 1947 р. був прийнятий закон «Про відносини робітників і підприємців» (закон Тафта-Хартлі), який значно обмежував право робітників на страйки. Страйки державних службовців були зовсім заборонені. На початку 1950-х рр. США охопив рух маккартизму (від прізвища Джозефа Маккарті), який проводив антикомуністичну політику. У 1950 р. Конгрес прийняв закон «Про внутрішню безпеку» (закон Маккарена-Вуда), який зобов’язував компартію та деякі інші ліві організації зареєструватися в міністерстві юстиції як «підривні організації». Відмова від реєстрації каралася 5-річним терміном ув’язнення і штрафом у розмірі 10 тис. доларів. Багатьох керівників компартії та її активістів заарештували та судили. Понад 2,5 млн. державних службовців пройшли перевірку на «лояльність». Дії сенатора Дж. Маккарті та його помічників отримали назву «полювання на відьом».