Скласти додаткові питання Хто став гетьманом після переходу І. Мазепи на бік шведського короля?2. Автором козацьких літописів був...3. Гетьман Д. Апостол перебував при владі протягом...4. У якій галузі культури плідно працювали М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель?5. Козацька старшина була зрівняна в правах із російським дворянством...6. Останньою Запорозькою Січчю булаортомлицька Січ...7. Повстання на Правобережній Україні, що увійшло в історію під назвою «Коліївщина», відбулося...8. Найбільш відомим ватажком опришківського руху XVIII ст. був...9. За указом російської імператриці Катерини II гетьманство було скасовано...10. Скільки поділів Речі Посполитої було здійснено у XVIII ст.?11. Гайдамаки боролися проти...12. За указом імператриці Катерини II Кримське ханство було ліквідоване...13. Якими були основні функції Першої Малоросійської колегії (1722—1727 рр.)? На эти во отвечать не нужно, только дополнительные во ответ на них

Объяснение:

Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.

Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…

1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…

У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.

До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.

14 июня 1807 Наполеон разгромил при Фридланде русскую армию Беннигсена. Александр I, получив это известие, приказал Лобанову-Ростовскому ехать во французский лагерь для переговоров о мире. Генерал Калькрейт также явился к Наполеону от имени прусского короля, но Наполеон усиленно подчёркивал, что заключает мир именно с русским императором. Наполеон в это время находился на берегу Немана, в городке Тильзите; русская армия и жалкие остатки прусской стояли на другом берегу. Князь Лобанов передал Наполеону желание императора Александра лично с ним увидеться.
На другой день, 25 июня 1807, оба императора встретились на плоту, поставленном посредине реки, и около часу беседовали с глазу на глаз в крытом павильоне. На другой день они снова виделись уже в Тильзите; Александр I присутствовал на смотру французской гвардии. Наполеон желал не только мира, но и союза с Александром и указывал ему на Балканский полуостров и Финляндию как на награду за Франции в её начинаниях; но отдать России Константинополь он не соглашался. Если Наполеон рассчитывал на чарующее впечатление своей личности, то он вскоре должен был признать свои расчёты слишком оптимистичными: Александр со своей ласковой улыбкой, мягкой речью, любезным обхождением был даже в трудных обстоятельствах вовсе не так сговорчив, как хотелось бы его новому союзнику. «Это - настоящий греческий язык Византийской империи» - говорил Наполеон своим приближённым.
Впрочем, в одном пункте Александр I показал себя готовым на уступки — относительно судьбы Пруссии: более половины прусских владений были отобраны Наполеоном у Фридриха-Вильгельма III. Провинции на левом берегу Эльбы были отданы Наполеоном его брату Иерониму. Была восстановлена Польша - однако не из всех бывших провинций, только части прусской под названием Варшавского герцогства. Россия получила как компенсацию Белостокский департамент, из которого была образована Белостокская область. Гданьск (Данциг) стал свободном городом. Все раньше водворённые Наполеоном монархи были признаны Россией и Пруссией. В знак уважения к русскому императору (фр. en considération de l’empereur de Russie) Наполеон оставил прусскому королю старую Пруссию, Бранденбург, Померанию и Силезию. На случай если бы император французов пожелал присоединить к своим завоеваниям Ганновер, решено было вознаградить Пруссию территорией на левом берегу Эльбы.
Главный пункт Тильзитского договора не был тогда опубликован: Россия и Франция обязались друг другу во всякой наступательной и оборонительной войне, где только это потребуется обстоятельствами. Этот тесный союз устранял единственного сильного соперника Наполеона на континенте; Англия оставалась изолированной; обе державы обязывались всеми мерами понудить остальную Европу соблюдать континентальную систему. 8 июля 1807 договор был подписан обоими императорами. Наполеона Тильзитский мир вознёс на вершину могущества, а императора Александра поставил в тяжёлое положение. Чувство обиды в столичных кругах было велико. «Тильзит!. . (при звуке сем обидном / Теперь не побледнеет росс)» , — писал спустя 14 лет Александр Пушкин. На Отечественную войну 1812 впоследствии смотрели именно как на событие, «загладившее» Тильзитский мир. Вообще, значение Тильзитского мира было весьма велико: с 1807 начинается гораздо более смелое хозяйничанье Наполеона в Европе, нежели раньше.