12. Установіть відповідність між назвою угоди, яку укладали гетьмани з Московською державою, та її умовами.1. Березневі статті2. Переяславські статті3. Московські статті4. Глухівські статтіА) московські війська розташовувалися в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані й малиутримуватись місцевим населенням; кандидатура гетьмана узгоджувалась із царем, заборонялисьдипломатичні зносини гетьмана з іншими державамиБ) московські залоги розташовувалися лише в п’яти містах — Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжиніта Острі; податки збирала козацька старшина, гетьманові дозволялось тримати наймане військоВ) скасовувалися компанійські (наймані) полки, гетьман позбавлявся права знімати старшину зпосади без вироку військового суду або згоди старшинської радиГ) проведення виборів гетьмана лише за згоди царя; московські залоги розташовувалися в усіхнайбільших містах, а також у фортеці Кодак, податки збирали московські посадовціД) московський уряд зобов’язувався розпочати війну проти Речі Посполитої, на кордоні з Польщеюрозташовувалися московські війська, передбачалися вільні дипломатичні зносини гетьмана з усімакраїнами, окрім Польщі та Туреччини13.Установіть відповідність між іменем гетьмана та подією, яка пов’язана з його правлінням.1. І. Виговський2. Ю. Хмельницький3. І. Брюховецький4. П. ДорошенкоА) Слободищенська кампаніяБ) прийняття турецького протекторатуВ) Чорна рада в НіжиніГ) Перший кримський похідД) Конотопська битва

Славянская колонизация Северо-Восточной Руси — процесс заселенияславянами земель Волго-Окского междуречья и Русского Севера, начавшийся в VI веке и продлившийся вплоть до позднего Средневековья. До прихода славян население этих земель было преимущественно балтским (в западной части междуречья) и финно-угорским. Следствием славянской колонизации, усилившейся в эпохуДревнерусского государства и егораспада, стало начало формирования в этом регионе великорусской народности, а в политическом измерении — возвышение Владимиро-Суздальской земли среди удельных русских княжеств

Переселенческая политика Столыпина
Обострение аграрного вопроса в центре России царское правительство попыталось разрешить путем колонизации своих окраин переселением крестьян. По мнению исследователей, крестьянская колонизация проходит четыре этапа : первый, 60 – 80 годы XIX века, край был официально закрыт для переселения, т. к. после «освобождения» крепостных крестьян российские помещики неохотно отпускали от себя крестьян, так как им нужна была дешевая рабочая сила. Поэтому для первого этапа характерно самовольное заселение края.
Второй этап (1890–1905 годы) сопровождается резким подъемом переселенческого движения в связи с постройкой Транссибирской магистрали, неурожаем и голодом 1891 – 1892 годов в России.
Третий этап (1906 – 1909 годы ) самый активный этап крестьянской колонизации. В эти годы правительство всемерно поощряет крестьянское переселение.
Четвертый этап (1910 – 1914 годы) характеризуется тем, что правительство на этом этапе ставит новые задачи в землеустройстве русского крестьянства, т. е. распространения на районы Казахстана и Сибири основных положений Указа от 9 ноября 1906 года. По Указу каждый крестьянин имеет право свой надел закрепить в частную собственность, выйти из сельской общины.
Пытаясь разрядить недовольство крестьян, ослабить острату аграрного вопроса в центральных губерниях России, связанную с сохранением помещичьего землевладения, царское правительство встало на путь массового переселения русских крестьян в Казахстан и на Дальний Восток. Приток переселенцев в Казахстан особенно возросло после введения столыпинской аграрной реформы.