Чому роль міст у господарському житті із часом зростає​

Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, металеві, дерев'яні предмети для господарського та побутового вжитку тощо.

З розвитком внутрішнього й зовнішнього ринків зростала потреба феодалів в грошах, і частина натуральної данини замінювалася на грошову. З середини XV ст. всі витрати і штрафи вже стягалися грішми.

Наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалися міські ремесла. Центрами ремісництва були Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець та інші міста. Наприклад, у Києві у XV ст. працювали кравці, кушніри, шевці, стригалі вовни, ювеліри-золотарі, зброярі, сідлярі, ковалі, теслярі, винники, пекарі, рибалки та ін.

У XV ст. - першій половині XVI ст. на Україні тривав дальший розвиток торгівлі, зумовлений піднесенням продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці, зростанням товарного виробництва, спрямованого як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Внутрішня торгівля відбувалася в суворих межах середньовічної регламентації: згідно із законом складського права приїжджі купці зупинялися в містах, які цим правом користувалися, і продавали свої товари на умовах, визначених місцевим купецтвом; при цьому приїжджі купці мусили користуватися лише певними шляхами й сплачувати на них мита та інші торговельні збори.

У великих містах існували спеціальні торговельні ряди (у Києві, наприклад, - хлібні та рибні, у Луцьку, Львові, Кам'янці - суконні ряди). Торжища виникали також у великих селах, переважно біля монастирів. Визначну роль у розвитку внутрішньої торгівлі відігравали ярмарки, які відбувалися у певні дні у великих містах.

Економічний розвиток українських земель зумовив і розвиток зовнішньої торгівлі. За кордон вивозили полотно, пояси, шапки, хутряні вироби, мечі, ножі, стріли, ювелірні вироби. Велике значення мало розширення економічних зв'язків України з Росією, ганзейськими містами та генуезькими містами-колоніями в Криму.

З кінця XIV ст. пожвавлюється торгівля Києва та інших українських міст з Твер'ю, Новгородом, Москвою. В Києві існували двори-колонії російських, грецьких, польських, турецьких, італійських купців. Інтенсивно торгували з Кафою, Львовом і Луцьком. Значних розмірів досягла торгівля українських міст з країнами Центральної та Західної Європи. З кінця XV ст. зростає роль Гданська, через який до Західної Європи з України вивозилося збіжжя, продукти лісового промислу.

Генезис капіталізму в Західній Європі, розвиток товарно-грошових відносин зумовили зміни і в структурі поміщицького господарства на Сході Європи, зокрема в Речі Посполитій. Протягом XVII ст. Україна залучається до балтійського експорту сільськогосподарських продуктів (через Гданськ). Піднесення міст і мануфактур в Європі викликало попит на український хліб і промислову сировину.

Розвиток внутрішнього та зовнішнього ринку спонукав польських феодалів до перетворення своїх маєтностей на фільварки, тобто до запровадження власного господарства (з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської сировини), заснованого на постійній щотижневій панщині. Така перебудова аграрних відносин стала можливою за умов зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва й кріпосного права (безпосередньої влади феодала над селянами). Феодальна держава та панство шукали шляхів збільшення прибутків від своїх маєтків насамперед за рахунок посилення експлуатації селянства.

Внаслідок освоєння окраїн - Наддніпрянщини і Побужжя - та піднесення фільваркового господарства протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. на Україні значно зросла площа оброблюваних земель. Культурне землеробство поширювалося на нові місцевості Східного Поділля, на південну частину Київщини й Лівобережжя, Слобідську Україну. Найрозвинутішими в цьому відношенні були Волинь, Галичина, Західне Поділля - тут панувало трипілля, лани удобрювалися. Основним знаряддям праці був дерев'яний плуг "із залізом" (залізним череслом і лемешем). У східних і північних районах поряд з трипіллям зберігався перелог.

Основною культурою залишалося жито, але поширювалися також пшениця та ячмінь. Пшениця вирощувалася у фільварках переважно на продаж. Головними технічними культурами, як і раніше, були льон, коноплі, хміль. Розвивалося городництво, садівництво, пасічне бджільництво, ставкове рибальство, помітно зросло тваринництво. Розводили велику рогату худобу і свиней, у гірських районах - овець, у степових ширилося конярство. Зберігали своє значення й мисливські промисли.

Як і раніше, у внутрішній торгівлі значну роль відігравали місцеві торги та ярмарки, що відбувалися у містах і містечках, визначених королівськими грамотами - привілеями. Деякі ярмарки (у Києві, Львові, Кам'янці, Луцьку) мали загальноукраїнське значення. Сюди з'їжджалося і купецтво із сусідніх країн. У містах розвивалася постійна торгівля, зростало число крамниць.

ответ:

арабские и персидские считали страну булгар самой северной в исламском мире. персидский учёный  ибн-русте  в своей энциклопедии «дорогие ценности», составленной около 903—913 годах, даёт следующие сведения о её расположении:   «болгарская земля смежна с землею  буртасов. живут болгары на берегу реки, которая впадает в море хазарское (каспийское) и прозывается итиль (волгою)»[16].

арабский   ал-истахри  и более поздние авторы более конкретную информацию о юго-восточной границе булгарии, доводя её до реки  урал[17]. некоторые мусульманские x—xi веков сообщают, что булгария располагается восточнее земель, населённых  славянами. о северных и южных пределах страны нет точной информации, некоторые авторы, например,  ал-гарнати  (xii  пишут, что булгары живут и на нижней волге. по средневековым письменным источникам трудно определить, что имеют в виду авторы, описывая границы волжской булгарии. не ясно, идёт ли в источниках речь исключительно о территории непосредственного проживания булгар или, определяя пределы булгарской земли, авторы описывают территории кочевания полуоседлой части населения или земли, входящие в сферу и политического влияния булгарии.

расположение археологических памятников позволяет в общих чертах представить территорию волжской булгарии. большую работу в этом направлении проделал советский археолог  р.  г.  фахрутдинов, который в 1960-70-е годы начал выявлять и картографировать археологические памятники булгарского времени. основные памятники булгарского времени находятся на территории современных  татарстана,  ульяновской,  самарской,  пензенской  областей и  чувашии.

в настоящее время выявлено более 2 тыс. булгарских памятников x—xiv  вв. среди них около 190 городищ и более 900 селищ. большинство относится к домонгольскому времени  — 170 городищ и более 700 селищ. основная часть памятников булгарского времени находится на территории татарстана. в других регионах таких памятников значительно меньше: в ульяновской области  — около 200, в самарской области  — около 160, в чувашии  — около 70, в пензенской области  — около 70.

опираясь на письменные и археологические источники, разные авторы по-разному определяют границы волжской булгарии. традиционно считается, что территория волжской булгарии включала часть территорий среднего поволжья:   предкамье,  закамье  и  предволжье.  а.  х.  халиков  и е.  п.  казаков считают, что северная граница булгарии проходила по правому берегу реки  камы, западная  — в районе бассейна реки  свияги, восточная по линии  чистополь—билярск  или рекой  шишма, южная в районе  самарской луки. хузин ф. ш. в качестве северной границы определяет реку  казанку, южной  —  самарскую луку, западной  — реку  сура  и восточной и юго-восточной  — низовья реки  белая  и реку  урал.

некоторые исследователи, например  м.  з.  закиев, придерживаются мнения, что волжская булгария располагалась на гораздо большей территории: западные границы, в их представлении, с границами  древней руси, восточные границы находятся в районе рек  иртыш,  обь,  енисей, южные и юго-восточные определяются северо-западными и северными районами  хорезма  и  кавказским хребтом, а северные выходят к  карскому морю.

УСЛОВИЯ ОСВОБОЖДЕНИЯ КРЕСТЬЯН:

1. крестьяне оставались неравноправным сословием: облагались подушной податью, несли рекрутскую повинность, к ним могли быть применены телесные наказания.

2. Сохранялась крестьянская община с круговой порукой.

3. Крестьяне должны были выплатить выкуп. Если они не могли сделать этого, они считались временнообязанными и платили долг государству.

УПРАВЛЕНИЕ КРЕСТЬЯНАМИ:

1.Запрещено продавать крепостных крестьян без земли, крепостных крестьян с разделом семьи и возмещать долг крепостными крестьянами с отрывом их от земли.

2.Крестьяне превращены в юридически свободных землевладельцев (их земельные наделы были значительно увеличены)

3.Для управления деревней создавались казенные палаты, в уездах-казенные округа. 4.Вводилось крестьянское самоуправление.

5.Упорядочивались повинности крестьян.

6.Чтобы избежать малоземелья, крестьян переселяли на новые земли.

7.Предусматривалось учреждение школ, больниц, ветеринарных пунктов.