Расположите события российской революции 1905 – 1907гг. в хронологическом порядке: 1.Кровавое воскресенье 2.Декабрьское вооруженное восстание в Москве 3.Стачка текстильщиков в Иваново - Вознесенске 4.Восстание матросов на броненосце «Князь Потемкин – Таврический» 5.Всероссийская октябрьская стачка 6.Забастовка на Путиловском заводе в Петербурге 7.Третьеиюньский переворот

1 (1905),2 (1905),3 (1905),4 (1905), 5 (1905),6 (1905) , 7 (1907)

Объяснение:

1.Гунны делились на 24 рода, во главе которых стояли «начальники поколения».

2. О происхождении гуннов известно благодаря китайцам, которые называли «хунну» (или «сюнну») народом, кочевавшим в степях Забайкалья и Монголии за 7 веков до Аттилы

3.Титул Хан(Гант, Кенде) со всей очевидностью появился в среде индоевропейских племен Евразии, и происходит от имени гуннов (гансов), как титул Ван, ванакс от венедев-ванаров(ванов Скандинавских мифов), а титул сар-царь от саров или сираков.

4. они не имеют домов и не обрабатывают земли, а живут в шатрах;

5. Атти́ла — правитель гуннов в 434—453 годах, объединивший под своей властью тюркские, германские, славянские и другие племена, создавший державу, простиравшуюся от Рейна до Волги.

6. Народы Азии и Восточной Европы

7. Хунну сражались не столько за территории, сколько за право свободной торговли с Китаем, получив которое они довольные наслаждались жизнью, получая из Китая сельскохозяйственную продукцию (напомню, что хунну были кочевниками-скотоводами), железо, шелк.

8. Государство гуннов сформировалась на основе военной системы. Они делились на три: левое, центральное и правое крылья. Вторыми по значимости в государстве были - «туменбасы» (темники).

9. Государство гуннов строилось по военному принципу: оно было разделено на левое, центральное и правое крылья. Вторыми лицами государства после шаньюя были «туменбасы» – темники

10. Мужчина обязан содержать свою жену, будь она мусульманкой или немусульманкой, бедной или богатой. А это значит обеспечивать едой, одеждой и кровом. 1) Количество и качество еды определяется благосостоянием мужа

На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових, капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої особливості.
На початку XX ст. провідне становище у промисловості Східної Галичини, Буковини, Закарпаття посідали великі промислові об'єднання. У Галичині на 1903 р. налічувалося 24 акціонерних об'єднання, а в 1912 р. їх уже було ЗО. На Закарпатті діяло дев'ять промислових акціонерних товариств. Динамізувався процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р. кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число підприємств зменшилося майже вдвічі. Нові явища галися у сфері фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух. Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів. Важливу роль у розвитку економіки краю відігравав не тільки український капітал, а й іноземний — австрійський, румунський, молдавський.
Що ж стосується сільського господарства, то тут ситуація суттєво відрізнялася від тієї, яка була характерною для промисловості та фінансів. Галичина, Закарпаття, Буковина були відсталою аграрною провінцією Австро-Угорської імперії. У цьому секторі економіки було зайнято близько 90% населення.
Складні соціально-економічні процеси, що відбувалися в цей період на західноукраїнських землях, віддзеркалювались і в суспільно-політичному житті краю. Це, зокрема, знайшло своє відображення у більшій структурованості населення, а відтак — у виникненні численних місцевих українських політичних партій.
Наприкінці 90-х років почали проявлятися суперечливі тенденції в діяльності Української радикальної партії, створеної 1904 р. з ініціативи Б. Грінченка, С. Єфремова, Д. Дорошенка. В її лавах сформувалися три політичні групи: власне радикальна на чолі з М. Павликом, К. Трильовським, Ю. Бачинським, соціал-демократична на чолі з Р. Ярославичем, М. Ганкевичем, М, Новаковським; та національно-демократична на чолі з В. Охрімовичем, М. Левицьким, В. Будзиновським. Остання виступала за згуртування всіх українців навколо ідеї української державності. Соціал-демократи пропонували реформувати УРП та об'єднати її з соціал-демократичною партією Австрії. Радикальна група не заперечувала ідею утворення Української соціал-демократичної партії, висловлювала свою готовність співпрацювати з нею, але відкидала необхідність об'єднання із соціал-демократичною партією Галичини, звинувачуючи її в націоналізмі.
18 вересня 1899 р. на конференції соціал-демократів було прийнято рішення про утворення УСДП, а 26 грудня того ж року на з'їзді представників національно-демократичного крила УРП, організації «Народна Рада» та Комітету львівських русинів була створена Українська національно-демократична партія.
Загострення соціально-економічної та політичної ситуації на західноукраїнських землях виявлялося також у зростанні страйкового руху. Найбільших масштабів сягнув страйк 1902 р. у Галичині, в якому взяли участь до 200 тис. сільських робітників і який був підтриманий всіма українськими партіями краю. Дедалі частіше на мітингах і страйках, окрім економічних, звучали й політичні вимоги. Такого характеру набули страйки будівельників (1902 р.), нафтовиків Борислава (1904 р.). У період 1905—1907 рр. страйковий рух під впливом російської революції набув усеохоплюючого характеру.
Завоювавши у 1907 р. загальне виборне право до віденського парламенту, трудящі Галичини в 1908— 1914 рр. розгорнули боротьбу за загальне виборче право й до галицького сейму. Галичина делегувала до австрійського парламенту 20 українців — переважно соціал-демократів та радикалів.
Заслуговує на увагу питання про ставлення українських партій до Першої світової війни. Українські соціал-демократи розуміли, що Галичина стане першою мішенню російської армії, тому виступали проти війни. Ці погляди поділялися й іншими українськими партіями краю.