10. Встановіть логічні пари між періодом історії України та відповідною ілюстрацією:А) княжа Русь-Україна Б) козацька Україна В) доба новітньої України1.2.3.​

1в,2б, 3а

Объяснение:

Собор святого Архангела Михаила — церковь в Санкт-Петербурге евангелическо-лютеранского вероисповедания.

Архитектура.

Каменная церковь на 800 мест, построена в 1871—1876 годы, по проекту военного инженера, инженера-полковника К. К. Бульмеринга.

Фасад перестроен в 1886 году по проекту архитектора Р. Б. Бернгарда. Данное здание существует по настоящее время.

Церковь построена в стиле псевдоготики. Здание увенчано остроконечным шатром на высоком барабане, декорированном готическими стрельчатыми окнами и башенками-пинаклями. Стены облицованы песчаником.

С 2002 года велась реставрация здания. В 2010 году реставрация фасада здания была окончена.

История.

Община была создана в 1731 году в здании Первого кадетского корпуса. В 1834 году община была названа во имя архистратига Михаила. В 1841 году император Николай I приказал перевести церковь в частное здание, однако повелел выплачивать приходу средства из казны на нём. Тогда состоялось разделение единой общины на немецкую и эстонскую. Эстонская община организовала церковь святого Иоанна. Немецкая община (около 2000 прихожан) собиралась в частном доме на 3-ей линии Васильевского острова, где 16 августа 1842 года была освящена церковь святого Архангела Михаила. Так как здание не могло вместить всех прихожан, то после перестройки корпуса кадетского училища там вновь была открыта лютеранская церковь, освященная 8 ноября 1847 года. До 1861 года в церкви на Васильевском острове и в кадетском училище состоял один приход. C 1861 года церковь в кадетском училище получила разрешение на создание собственного прихода, который с 1866 года именовался «церковь святого Михаила в Кадетской линии».

Тем временем прихожане церкви на Васильевском острове занимались сбором средств на строительство новой церкви, которая была заложена 23 октября 1874 года на Среднем проспекте Васильевского острова. Освящена церковь 19 декабря 1876 года. В связи освящением нового здания приход в кадетском училище по императорскому решению был упразднён, а прихожане и имущество переведены в здание на Васильевском острове.

В советское время приход был упразднён, а здание передано заводу, который произвёл значительные перестройки внутри здания. В декабре 2010 года, после реставрационных работ, с храма сняты строительные леса. В настоящее время в приходе идут богослужения, на которые верующих собирает церковный колокол.

Гладіаторські бої зародилися в італійській області Кампанії, де вони набули широкого поширення вже у ІІІ ст. до н. е. Довгий час існувала версія, що римляни перейняли традицію гладіаторських боїв в етрусків, але ні археологічні, ні іконографічні пам'ятки не підтверджують існування в етрусків гладіаторів. Досить швидко гладіаторські бої поширилися й на Рим. Перші гладіаторські бої, що згадуються в Римі, відбулися в 216 р. до н. е. Первісно гладіаторські бої являли собою видозмінений обряд людських жертвоприношень під час поховального обряду і влаштовувалися родичами померлого. Так, перші ігри, що проходили в Римі були влаштовані на честь померлого Марка Емілія Лепіда його синами.

Поступово гладіаторські ігри з релігійної переходять в політичну площину. Враховуючи величезну популярність гладіаторських ігор серед римського населення, спадкоємці померлих намагаються використати ігри в власних політичних цілях, відкладаючи їх проведення до певних подій (наприклад, виборів). Так, Юлій Цезар виконав заповіт батька і влаштував гладіаторські ігри лише через 20 років після його смерті.

Вперше гладіаторські бої державним коштом були проведені в 44 р. до н. е. на честь померлого Цезаря. У добу Імперії гладіаторські ігри остаточно розходяться з поховальними обрядами і набувають виключно масового, видовищного характеру. Імператор Октавіан Август регламентував типи гладіаторів, їхнє озброєння, систематизував правила бою, розділив місця в амфітеатрах за становою ознакою.

Поступово гладіаторські ігри набували дедалі більшого розмаху. Іноді вони перетворювалися на грандіозні видовища, поєднуючи в собі реконструкції історичних подій, облоги міст. На масових битвах билися переважно злочинці, засуджені до смерті «на арені».

Так, в 80 р. н. е. імператор Тит влаштував грандіозні гладіаторські ігри. Вони тривали 100 днів. Під час їх проведення на арені загинуло 9000 тварин. Проводилися також великі навмахії, які суміщалися з гладіаторськими боями та венаціо. Ще до того, як стати імператором, Тит Флавій, захопивши в 70 р. н. е. Єрусалим, на честь народження брата влаштував гладіаторські бої, в яких билися полонені юдеї. Тоді на арені загинуло 2500 полонених.

В 107 р.н. е. імператор Траян влаштував ігри на честь перемоги над даками. Ігри тривали 120 днів, під час яких на аренах билися 10 000 гладіаторів і було вбито 11000 тварин. Взагалі ж, за правління Траяна, протягом 107—113 рр. на аренах Риму билося 20500 гладіаторів.

Великим шанувальником гладіаторських ігор був імператор Коммод. Він особисто брав участь у гладіаторських боях і цькуванні тварин. На його рахунку близько тисячі перемог.

На відміну від Стародавньої Греції, драматичні вистави не мали великої популярності у римському суспільстві: елліністичний вплив не проникав глибоко у нього, охоплював лише обмежені кола. Стародавні італьські звичаї зберігали попереднє своє значення, не занепадали, а навпроти, дедалі розвивалися.

Занепад гладіаторських ігор починається з поширенням на території Римської Імперії християнства. У 399 р. імператор Гонорій закриває останні гладіаторські школи, а в 404 р. забороняє гладіаторські ігри.