Расположите перечисленные события в том порядке , в котором они происходили :а)перенос столицы империи в Константинополь, б) правление императора Траяна , в) захват и разорение Рима готами , г)правление императора Октавиана Августа?

ГБАВ

Объяснение:

А) 330 г.

Б) 98-117 г.

В) 410 г.

Г) 14-37 г.

Объяснение:

Г

Б

В

А

Объяснение:11 мая 330 года провели торжественное «открытие» города и провозглашение Второго Рима столицей Римской империи. Новый Рим освятили по языческим и христианским обычаям.

правление императора Траяна 18 сентября 53 – 8 августа 117

Захват Рима готами (24— 26 августа 410 года)

правление императора Октавиана Августа -

В январе 27 года до н. э. сенат дал Октавиану тот самый титул Августа, который можно было расценивать как звание отца отечества, того, кто приумножил достоинство и процветание государства. (Источник информации - портал История.РФ,

Успіхи повстанців на першому етапі Визвольної війни значною мірою пояснюються двома вдалими тактичними кроками гетьмана: залученням на свій бік реєстрового козацтва і укладенням союзу з кримськими татарами. Отже, розпочинаючи боротьбу проти Речі Посполитої, Б. Хмельницький застосував абсолютно нову модель боротьби, у якій зовнішньополітичний фактор був центральним.

Переговори з Кримським ханством були надзвичайно важливими для козацького ватажка, адже вони давали змогу забезпечити власний тил і посилити повстанське військо мобільною татарською кіннотою, яка могла ефективно протистояти польській. Саме тому гетьман сам вів переговори і навіть залишив у Криму заручником свого сина. У середині березня 1648 р. союз було укладено, і на до повстанцям вирушило близько 4 тис. татарських вояків на чолі з Тугай-беєм. Проте цей міліарний альянс був дуже ненадійним, бо Україна для Кримського ханства тривалий час була, з одного боку, об'єктом для грабунку, з іншого - певною загрозою. З огляду на це перемога України у протистоянні з Річчю Посполитою, становлення та зміцнення української державності зовсім не входили у плани татар. Вони мали на меті взаємо ослаблення протидіючих сторін та провокування перманентного їх протистояння, тобто створення ідеальних умов для татарських грабіжницьких набігів.

У цей період Б. Хмельницький та його прибічники боролись лише за політичну автономію для козацького регіону. Зборівська угода, яка, давалось би, фіксувала досягнення поставленої мети, з часом показала свою нежиттєздатність. Вона не знала протиріч і суперечностей між Україною та Польщею, і боротьба запалала з новою силою.

Гетьман дедалі більше починає розуміти, що вирватись власними зусиллями з-під польського панування, ще й маючи ненадійного союзника - татар, не вдасться. До того ж для більшості володарів європейських держав він був лише бунтівник, що вів боротьбу проти законного свого господаря - польського короля. Тому Б. Хмельницький змушений був шукати надійну та міцну державу-покровителя. Найбільш реальними кандидатурами були Росія та Туреччина, але оскільки Москва у цей час зайняла вичікувальну позицію, гетьман зробив ставку на Оттоманську Порту. Вже у другій половині 1650 р. було укладено угоду зі Стамбулом про надання українським купцям права вільно плавати Чорним морем, торгувати без мита у турецьких володіннях. Наприкінці року Оттоманська Порта нормально прийняла Військо Запорозьке під свою протекцію.

Ще починаючи з 1648 р. , Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням до в антипольській боротьбі. Цікаво, що він навіть загрожував війною, якщо не буде надано цієї до Не бажаючи розривати миру з Польщею, Москва зайняла вичікувальну позицію. Але бажання розширити сферу свого впливу, використати Україну як буфер проти Туреччини, залучити українські козацькі збройні формування для відвоювання у Речі Посполитої втрачених Росією територій сприяли тому, що російський цар після деяких вагань погодився прийняти Військо Запорозьке під свою руку.

Спочатку російські посли відмовились принести присягу за царя, оскільки відповідно до специфіки їх державного устрою самодержець своїм підданим не присягає, а потім боярин Бутурлін, який очолював російську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вольностей України після того, як договір набере чинності. Оскільки усі переяславські рішення були усними, кожна з сторін могла трактувати їх довільно. Отже, події січня 1654 р. у Переяславі мали головним чином ритуально-символічний характер.

У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, центральною ідеєю яких було збереження української автономії. Проте окремі статті обмежували її суверенітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем російської сторони; заборонялись дипломатичні зносини з Варшавою та Стамбулом.

Золота́ Орда́ (Улус Джучі, тюрк. Улу Улус — Велика Держава) — кочова держава, що існувала між 1240–1502 роками у степах Східної Європи, Західної Молдови, Центральної Азії та Західного Сибіру[3]. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингісхана і називалась улусом Джучі, старшого сина Чингісхана. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах XVI століття як пам'ять про золоте шатро ханської ставки (орди). У східних літописних джерелах улус Джучі називався Дешт-і-Кипчак, Білою ордою (Ак-орда) та Синьою ордою (Кок-орда). Керувалася прямими нащадками Джучі, що носили титул ханів, а з кінця 14 століття — великих ханів на ознаку своєї суверенності. Поділялася на два найвпливовіші крила — улуси нащадків двох синів Джучі — Батия та його старшого брата Орда Іхена[3]. В процесі розпаду зі складу Золотої Орди виділилися Велика Орда, Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство, Казахське ханство, Узбецьке ханство.

Объяснение: