Представляется ли вам верной следующая мысль доктора исторических наук С.В. Кулешова: «Выигрыш в гражданской войне был пирровой победой большевиков. Страна находилась на пороге новой войны – прежде всего с крестьянами и квалифицированными рабочими. Партия, вставшая у власти, не выполнила своих обещаний в социально-экономической сфере, как не хотела сделать хоть шаг в сторону создания механизма реального народовластия. Не случайно «антисоветский» лозунг «Власть не партиям, а Советам!» был столь популярен среди широких масс». Выскажите своё мнение. Подумайте над тем, почему слово «антисоветский», употреблённое в данном контексте, заключено в кавычки. 2. Можно ли считать, что со стороны Советского Союза договор с Германией был вынужденной мерой?

1. Мысль доктора исторических наук С.В.Кулешова представляется мне частично верной. С одной стороны, партия большевиков действительно не стремилась создать механизм народовластия – напротив, партия взяла всю полноту власти в свои руки:

выборный высший орган государственной власти (Верховный съезд советов) собирался очень редко, более того, при выборах рабочему классу предоставлялись преимущества; в следующем по важности органу – ВЦИКе – постепенно ликвидировались остатки многопартийности (например, в 1918 из него были исключены левые эсеры).

С другой стороны, свои обещания в социально-экономической сфере партия выполняла, о чём свидетельствует принятие декретов о земле (обещание «землю – крестьянам!») и о мире (лозунг «миру – мир»). Выполнение этих обещаний обеспечило большевикам поддержку крестьянства – самой многочисленной группы населения – и победу в Гражданской войне.

Слово «антисоветский» заключено в кавычки, так как оно может содержать в себе двойственный смысл: «советской» можно назвать как власть большевиков (переносный смысл), так и власть Советов (прямой смысл). Так как в тексте слово употреблено в первом смысле, оно заключено в кавычки.

2. Мнение о вынужденности договора Советского Союза с Германией (пакт Молотова-Риббентропа) также является противоречивым. В его подтверждение говорят следующие факты:

СССР необходимо было отложить начало войны для того, чтобы успеть завершить индустриализацию;СССР по договору отодвигал свои границы на север, что стало преимуществом в надвигавшейся войне;Заключая договор с Германией, СССР ставил под угрозу свой международный авторитет;Сталин мог пойти на договор с Германией, так как не нашёл союзников для борьбы с ней в лице Англии и Франции (переговоры в Москве были сорваны, более того, эти две страны предпочли политику «умиротворения агрессора» советской политике «коллективной безопасности»).

Однако есть и факты, опровергающие эту точку зрения:

Договор между СССР и Германией включал в себя секретные статьи, по которым Европа делилась на сферы влияния, что было выгодно для СССР;Заключение договора развязало СССР руки для насильственного присоединения прибалтийских территорий, которые остались в её составе и после войны;Существует точка зрения, гласящая, что Сталин изначально планировал пойти на союз с Германией, отчего были сорваны англо-франко-русские переговоры в Москве.

Студентське життя у багатьох, як правило, асоціюється з гуртожитком, зубрінням, напівголодним існуванням і, звичайно, веселощами. Якщо звернутися до періоду Середньовіччя і пізніших епох, то стає ясно, що все не так вже й змінилося. Ось тільки за провини учнів карали батогами, а обряд посвячення в студенти більше нагадував знущання.

Вважалося, що заняття краще запам’ятовуються, якщо студента періодично бити. Збереглося дуже багато середньовічних посібників, в яких учнів рекомендувалося пороти, бити батогом або тягати за вуха. Перепадало і деяким особам королівської крові. Хоча у англійських принців, які не виявляли великої ретельності, поруч завжди знаходилися хлопчики для биття, які брали на себе весь гнів викладачів.

Традиція посвяти у студенти була дуже популярна і в Середньовіччі, і в більш пізні епохи. У посібнику для студентів «Manuale Scolarium», датованим кінцем XV століття, наводиться опис процедури посвячення молодого юнака, що більше нагадує знущання. Його били, стригли нігті тупими ножицями, змушували пити сечу. Весело було всім, крім того, над ким знущалися.

На лекціях також було місце для веселощів. Одного разу, в XVI столітті в Оксфорді, після чергової пиятики студент заснув прямо на занятті. Знаменитий поет Річард Корбет, який був викладачем в університеті, порізав на шматки шовкові панчохи сплячого.

Дуже часто тяга до знань призводила до того, що студенти, які не задовольнившись практикумом по анатомії вдень, відправлялися викопувати трупи вночі, щоб продовжити вивчення людського тіла. Деякі крали трупи ще «тепленькими», тобто прямо з шибениці. У Монпельє (Франція), наприклад, існувала ціла мережа інформаторів, які завжди знали, коли і де відбудуться похорони.

Німецький письменник Томас Платтер Старший, який жив у XVI столітті, розповідав, як будучи студентом, крав свежозакопані трупи з кладовища, тим самим доводячи до сказу доглядачів. Доходило до того, що охоронці, побачивши когось біля могил, стріляли з арбалетів без попередження.

Мабуть, в усі часи студенти любили повеселитися і випити. У «Довіднику прекрасного студента», датованого 1495 роком, описуються обмеження для учнів. Заборонялося проводити ніч поза домом, купатися по понеділках, ходити на базари по середах, говорити дурниці тощо. За провину студентів знову ж пороли.

Відповідь:

Війни під час правління Сигізмунда ІІІ і Яна Казимира значно погіршили становище Речі Посполитої. Різко скоротилася чисельність населення країни: з більш як 10 млн. на початку століття до менш ніж 6 млн. після "шведського потопу"

 

Найбільших втрат зазнали густонаселені й економічно розвинуті регіони королівства (Велика Польща, Королівська Пруссія, Мазовія), спустошені шведами й трансільванцями. Тут занепали міста і села, збідніли міщани й селяни, дрібномаєтна й безземельна шляхта. Через постійні неврожаї зменшення прибутків відчули й великі землевласники. Не вистачало худоби, коней, реманенту, робочих рук. Величезні земельн не оброблялися. Значно скоротилася зовнішня і внутрішня торгівля.

Зубожіла шляхта часто мусила найматися до магнатів - служила в їхніх володіннях і війську, орендувала землі. Поступово між ними зав'язувались стосунки, що базувалися на особистій залежності перших від других. Магнати користувалися послугами залежних від них шляхтичів на сеймиках, у трибуналі, в земських судах. Натомість вони підтримували їхні клопотання при вирішенні справ про призначення на різні посади, про оренду державних земель тощо.

З часом у Речі Посполитій сформувалася система влади, побудована не на основі державної адміністрації, а на особистій залежності шляхтича від магната. Це явище галося передусім у регіонах Речі Посполитої, де існували величезні земельні володіння - латифундії, зокрема в Литві та в Україні, їхні власники - роди Потоцьких, Сапег, Оссолінських, Любомирських, Конецпольських та ін., разом зі старими магнатськими родами, в першій половині XVIII ст. стали визначальним чинником політичного життя країни, а шляхетська республіка поступово перетворилася на магнатську олігархію.

Оскільки регулярне стягнення податків на утримання найманих військ призводило до спустошення державної скарбниці, розрахунки з солдатами проводили скарбничі комісії сеймиків. Це давало змогу їм великою мірою впливати на формування збройних сил. Підвищення ролі сеймиків за умов, коли шляхта часто залежала від магнатів, посилення магнатських партій, складнощі зі скликанням вального сейму у воєнний час і наростання хаотичності в його роботі - все це підривало значення парламенту.

З 1652 р. в роботі польського парламенту запроваджено практику "Liberum veto". Достатньою підставою для зриву сейму і скасування раніше ухвалених постанов могла бути незгода з постановами парламенту навіть одного з його депутатів. З цієї причини депутати сеймів досить часто, нічого не вирішивши, роз'їжджались. Інколи збиралися конфедераційні сейми, куди шляхта, якщо вона не погоджувалася з діями короля, приїздила озброєною. Постанови на них приймалися більшістю голосів.

Війни помітно ослабили країну й поставили питання про необхідність реформи державного управління, її ініціатором виступила частина королівського оточення, а також окремі політичне далекоглядні сенатсько-шляхетські кола. Реформа передбачала посилити королівську владу шляхом обрання наступника престолу ще за життя короля, ухвалення постанов на сеймах більшістю голосів, запровадження твердих податків і загального мита тощо. Однак рокош великого коронного маршала Є. Любомирського, який очолив противників запропонованої системи виборів, змусив реформаторів відмовитися від задуманих змін.

Проте на виборах наступника Яна Казимира магнатська олігархія зазнала поразки. Обурена самовладдям магнатських партій, пихатістю й продажністю сенаторів, середня та дрібна шляхта обрала монарха на власний розсуд. У дикому галасі та безладді, якими вирізнявся елекційний сейм 1669 р., королем проголосили Михайла Корибута Вишневецького (1669-1673). Хворобливий і безвольний новий король тільки поглибив кризу влади. Його правління характеризувалося суперництвом і боротьбою між магнатсько-сенаторськими таборами за вплив, державні посади й місця в сенаті. Кожен із таборів намагався перетягнути на свій бік шляхту на сеймиках. Лише війна з Туреччиною змусила противників діяти спільно.

У 1672 р. турки перетнули Дністер, захопили могутню фортецю на польсько-турецькому кордоні - Кам'янець-Подільський, а незабаром, усе Поділля, обложили Львів. Зазнавши поразки й за відсутності потужних збройних сил на Поділлі, Річ Посполита у жовтні 1672 р. підписала в Бучачі дуже невигідний для себе мирний договір.

Пояснення: