Кто намеренно исказил ответ Вильгельма I Наполеону III и придал ему вид оскорбительной "Эмской депеши"? a. канцлер Бисмарк .b. французский посол В. Бенедетти .c. начальник главного штаба армии .Г. фон Мольтке .d. военный министр фон Роон

ответ:Бисмарк

ОбъяснениеВечером 13 июля Бисмарк ужинал с военным министром фон Рооном и начальником главного штаба прусской армии Гельмутом фон Мольтке. Когда Бисмарку подали депешу из Эмса, он зачитал её своим гостям. Дойдя до слов короля по поводу продолжения этой дерзкой беседы в Берлине, все впали в глубокое уныние. Все понимали, что Наполеон III жаждет войны, а старый король, не желая её развязывать, готов идти на унижения. Бисмарк обратился к Мольтке и Роону с вопросом — готова ли прусская армия дать отпор неприятелю. Те дали утвердительный ответ. Тогда Бисмарк удалился в соседнюю комнату и начал перечитывать депешу. «Я внимательно снова прочёл депешу, — вспоминал спустя много лет Бисмарк, — взял в руки карандаш и смело зачеркнул всё то место, где было сказано, что Бенедетти просил о новой аудиенции; от депеши я оставил только голову и хвост». Таким образом, исчезли слова короля, сказанные Бенедетти на вокзале по поводу продолжения переговоров в Берлине. Теперь это означало, что король Пруссии Вильгельм I вообще отказывается вести дальнейшие переговоры по этому вопросу.

Перші люди на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, так звану ашельську добу, понад 900—800 тисяч років тому. Заселення відбувалося з заходу на схід, кількаразовими хвилями, і тривало до 100 тисяч років тому. У середньому палеоліті, у так звану мустьєрську добу, що тривала 100—35 тисяч років тому, територію України займали неандертальці. Антропогенез проходив в умовах періодичних зледенінь: гюнцького, міндельського, ріського і вюрмського, які формували природні зони України: тундру, лісостеп і степ. З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до н. е. в Україні тривала доба енеоліту, що позначилась впровадженням мідних знарядь праці. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно-кліматичних зон: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. На XII—X століття до н. е. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена. Близько 1500 років до н. е. на території України з'явилися кочові племена. Одним з них були кіммерійці (IX—VII ст. до н. е.), про яких залишилася згадка у писемних джерелах. Про «уславлених кобилодойців» повідомляє не тільки Гомер в «Одіссеї», а й такі відомі античні автори, як Геродот, Каллімах, Страбон. Ассирійські клинописні джерела згадують про цей народ під назвою «гамірра». Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський півострів де вони мали укріплені городища. Їхнім головним заняттям були військові походи. Ці люди одні з перших освоїли технологію виготовлення заліза. Вважається, що кіммерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Скіфи, іраномовний народ з Центральної Азії, у VII ст. до н. е. завоювали кіммерійців і витіснили їх з українських степів. У Криму Скіфи мирно асимілювалися з таврами, які жили тут з I тис. до н. е. Таври займалися скотарством, рільництвом та рибальством. Скіфи утворили централізовану державу і контролювали регіон приблизно до 200 року до н. е. Розрізняють скіфів-орачів та скіфів-скотарів, з останніх виділяють царських скіфів, які панували над іншими, збираючи з них данину. У IV ст. до н. е. у скіфів утворюється перше державне об'єднання, відоме під назвою «царство Атея». Скіфи мали досить тісний зв'язок з грецькими колоніями в Північному Причорномор'ї. Скіфів підбили групи кочівників, яких називали Сармати, у III ст. до н. е. Це був союз споріднених племен, які часто ворогували поміж собою. Значну роль у житті сарматів відігравали жінки. Вони займалися скотарством й торгівлею. Досить довго сармати воювали з Римом. Приблизно в VII ст. до н. е. греки почали закладати перші колонії на Північному Причорномор'ї. Серед міст, що їх заснували греки, були: Тіра (в гирлі Дністра), Ольвія (на Південному Бузі), Херсонес (біля сучасного Севастополя), Пантікапей (біля сучасної Керчі), Феодосія. Ці держави були демократичними або аристократичними за устроєм. У цих містах панували рабовласницькі відносини. Головним джерелом постачання рабів був військовий полон, народження від рабині чи купівля на невільничих ринках. Права у полісі мали лише повнолітні чоловіки-греки, уродженці міста. Колонія складалася власне з полісу та сільськогосподарських округів. Міста оснащено водогоном та водостоком, були поширені ремесла й торгівля. Міста карбували власні монети. Боспорська держава (V ст. до н. е. — IV ст. н. е.) займала територію сучасного Керченського та Таманського півострова. До складу царства увійшли такі міста, як Феодосія, Фанагорія, а столицею був Пантікапей. Спершу це був союз полісів, які мали певну автономію, та згодом це об'єднання перетворилося на абсолютну монархію. Економіка цього царства була побудована на сільському господарстві та торгівлі з Афінами, куди вивозили до 5 млн. пудів зерна. У I ст. до н. е. відбулося об'єднання під владою понтійського царя Мітрідата VI більшості Північного Причорномор'я, але він зазнав поразки від римлян. Нащадки давніх греків мешкали у Криму аж до кінця 18 ст., коли за наказом Катерини II їх було насильно переселено у Приазов'я

Восстание охватило весь Казахстан и переросло в национально-освободительное движение, направленное против военно-колонизаторской и широкомасштабной русификаторской политики царизма и в определенной степени—против феодально-байской верхушки аула. Вместе с тем выступление было направлено против империалистической войны, приведшей к кризису народного хозяйства и крайней степени обнищания народа. В этом оно смыкалось с революционной борьбой рабочего класса и крестьянства России. Главной целью восстания 1916 г. являлось национальное и политическое освобождение, подводящее итог всей предшествующей борьбе казахского народа за свободу и независимость. Основной движущей силой восстания были широкие слои национального крестьянства—шаруа, а также представители нарождавшегося рабочего класса, ремесленники. Участвовали в нем и представители других слоев казахского народа: баи, волостные управители, бии, а также демократическая интеллигенция. В целом национально-освободительное движение 1916 г. в Казахстане было мононациональным, за исключением его южных областей (Семиречья и Сырдарьинской области), где наряду с казахами в восстании участвовали уйгуры, узбеки, киргизы, дунгане и представители некоторых других народов.