sergei-komissar8475
?>

Какова была картина мира в начале ХХ века? Соедини пары: виды зависимых стран и их определения.

История

Ответы

gorovoy-dv4088

ответ:

перегорнемо останні сторінки книги буття ассирійської імперії.

ашшурбанапал (єдиний письменний цар на ассирійському троні) довершив те, чого не встиг зробити асархаддон,— покарав єгипет. 667—6оз рр. до н. е. він кілька разів плюндрував зі своїм військом цю країну, зрівняв із землею "стобрамні" фіви, вирізав безліч населення. залитий кров’ю єгипет, ашшурбанапал залишив у ньому своїм намісником місцевого князька нехо, який запродався ассирійцям. проте єгипет недовго ходив в ассирійському ярмі. вже син зрадника нехо — псамметіх і, заручившись підтримкою лідійців, у 655 р. до н. е. очистив країну від ассирійських гарнізонів. єгипет назавжди відложився від ассирії.

як відомо, двом царям тісно в одній державі. ашшурбанапал безцеремонно втручався у справи вавилона, де формально царював шамаш-шум-укін. така опіка врешті-решт допекла вавилонського царя до живого — він здійняв анти ассирійське повстання. однак шамаш-шум-укін недооцінив політичного хисту ашшурбанапала. ассирійський цар залишив до часу вавилон у спокої, а взявся за його спільників. коли з ними було покінчено, настала черга вавилона. ассирійці взяли це місто в залізні лещата блокади й ледь не виморили його жителів голодом. переконавшися, що чекати порятунку нізвідки, шамаш-шум-укін підпалив свій палац і разом із жінками свого гарему кинувся в полум’я. ассирійці вчинили на вулицях вавилона різню, проте руйнувати місто не зважилися. союзні вавилонові єгиптяни, сирійці, іудеї, араби, мідійці, еламці та арамеї мовчки спостерігали за цією історичною драмою.

потопивши в крові вавилонське повстання, ашшурбанапал узявся за елам, де не вщухали політичні міжусобиці, можливо, інспіровані ассірійцями. ассирійські легіони тричі вдиралися в еламську столицю сузи, причому останнього разу їх очолив особисто цар. вони зрівняли сузи із землею, повирубували священні гаї елама, повикидали із гробниць останки еламських царів, вивезли до ассирії статуї еламських богів. "протягом місяця весь елам я знищив,— хвалився потім ашшурбанапал.— голосу людського, тупоту корів і овець, радісного поклику алала я позбавив його поля. диким ослам, газелям, степовим звірам, скільки їх е, я дав безтурботно розміститися на них". проте знищення еламу, на думку істориків, засвідчило недалекоглядність ассирійського царя, адже воно оголило кордони ассирії з боку мідійців і персів.

admixer

у 630 р. до н. е. в ассирії відбувся двірцевий переворот. царський трон перейшов до сина ашшурбанапала — ашшур-етель-ілані. новий цар марно намагався ввести свої війська у вавилон. затяжна боротьба за вавилонський трон закінчилася тим, що в 627 р. до н. е. вавилонці обрали своїм царем халдея набопаласара. вавилон, таким чином, остаточно відокремився від ассирії. засновану набопа-ласаром державу історики назвали нововавилонським (чи халдейським) царством.

нововавилонське царство у війні з ассирією заручилося підтримкою мідії, яка в 625 р. до н. е. також скинула з себе ассирійське ярмо. війна між вавилоном та ассирією охопила весь близький схід, бо на ассирійцям прийшли єгиптяни й урарти, в стратегічні плани яких не входило посилення вавилону.

здобувши кілька перемог над ассірійцями та їхніми союзниками, вавилонська армія попрямувала на ашшур. однак її випередили мідійці. вони вдерлися в це священне місто ассирійців і не залишили в ньому каменя на камені. набопаласар, найімовірніше, навмисне запізнився на штурм ашшура, не бажаючи заплямувати себе участю в пограбуванні місцевих святинь, вшановуваних також вавилонцями. на згарищі ашшура набопаласар та мідійський цар кіаксар уклали між собою воєнно-політичний союз, скріпивши його династичним шлюбом вавилонського царевича навуходоносора з мідійською царівною амі-тідою (аміїтіс).

у 612 р. до н. е. вавилонські та мідійські легіони підійшли до стін ніневії. остання ассирійська столиця впала вже через три місяці облоги. від цього казково багатого міста не залишилося й сліду, переможці вирізали його жителів, а тих, хто чудом уцілів, погнали в рабство. ассирійський цар сін-шар-ішкун (сарак) не дався живим до рук ворога, а підпалив свій палац і згорів у ньому. діодор повідомляв, що на цьому кострищі згоріло безліч золота, срібла та пурпурного вбрання.

трагічну загибель ніневії описано в біблії: "щит хоробрих його зачервонений, вояки в кармазині; блищить сталь удень зброєння їхнього на колесницях, хвилюються ратища. колесниці шалено по вулицях мчать, по майданах гуркочуть, їхній вид — немов полум’я те смолоскипів, літають вони, як ті блискавки. він [ассирійський цар] згадає шляхетних своїх, та спіткнуться вони у ході своїй; вони поспішають на мури її, і поставлена міцно будівля облоги. брами річок відчиняються, а палата руйнується .

DJXEz80

2 декабря 2014 года исполняется 210 лет со дня коронации Наполеона I императором Франции.

Французский государственный деятель и полководец, император Наполеон Бонапарт (Napoleon Bonaparte) родился 15 августа 1769 года в городе Аяччо на острове Корсика. Происходил из семьи незнатного корсиканского дворянина.

В 1784 году окончил Бриеннское военное училище, в 1785 году – Парижскую военную школу. Профессиональную военную службу начал в 1785 году в чине младшего лейтенанта артиллерии в королевской армии.

С первых дней Великой французской революции 1789-1799 годов Бонапарт включился в политическую борьбу на острове Корсика, примкнул к наиболее радикальному крылу республиканцев. В 1792 году в Валансе вступил в Якобинский клуб.

В 1793 году сторонники Франции на Корсике, где в это время находился Бонапарт, потерпели поражение. Конфликт с корсиканскими сепаратистами вынудил его бежать с острова во Францию. Бонапарт стал командиром артиллерийской батареи в Ницце. Отличился в сражении против англичан при Тулоне, был произведен в бригадные генералы и назначен начальником артиллерии Альпийской армии. После контрреволюционного переворота в июне 1794 года за связи с якобинцами Бонапарт был отстранен от должности и арестован, но вскоре освобожден. Числился в резерве военного министерства, в сентябре 1795 года, после отказа от предложенной должности командира пехотной бригады, был уволен из армии.

В октябре 1795 года член Директории (французское правительство в 1795-1799 годов) Поль Баррас, возглавивший борьбу с монархическим заговором, взял Наполеона в Бонапарт проявил себя при подавлении мятежа роялистов в октябре 1795 года, за что был назначен командующим войсками Парижского гарнизона. В феврале 1796 года был назначен командующим Итальянской армией, во главе которой осуществил победоносную итальянскую кампанию (1796-1797).

В 1798-1801 годах возглавлял Египетскую экспедицию, которая, несмотря на взятие Александрии и Каира и разгром мамелюков в битве у пирамид, потерпела поражение.

В октябре 1799 года Бонапарт прибыл в Париж, где царила обстановка острого политического кризиса. Опираясь на влиятельные круги буржуазии, 9-10 ноября 1799 года произвел государственный переворот. Правительство Директории было низложено, а Французскую республику возглавили три консула, первым из которых стал Наполеон.

Заключенный в 1801 году конкордат (договор) с римским папой обеспечил Наполеону поддержку католической церкви.

В августе 1802 года он добился своего назначения пожизненным консулом.

В июне 1804 года Бонапарт был провозглашен императором Наполеоном I.

2 декабря 1804 года в ходе пышной церемонии, проходившей в соборе Парижской Богоматери с участием папы римского, Наполеон короновал себя императором французов.

В марте 1805 года короновался и в Милане, после того как Италия признала его своим королем.

Внешняя политика Наполеона I была направлена на достижение политической и экономической гегемонии в Европе. С приходом его к власти Франция вступила в период почти непрерывных войн. Благодаря военным успехам, Наполеон значительно расширил территорию империи, поставил в зависимость от Франции большинство государств Западной и Центральной Европы.

Наполеон был не только императором Франции, протянувшейся до левого берега Рейна, но также королем Италии, посредником Швейцарской конфедерации и протектором Рейнской конфедерации. Королями стали его братья: Жозеф в Неаполе, Луи в Голландии, Жером в Вестфалии.

Эта империя по своей территории была сравнима с империей Карла Великого или Священной Римской империей Карла V.

В 1812 году Наполеон предпринял поход на Россию, окончившийся его полным поражением и ставший началом крушения империи. Вступление в марте 1814 года в Париж войск антифранцузской коалиции вынудило Наполеона I отречься от престола (6 апреля 1814 года). Союзники-победители сохранили Наполеону титул императора и отдали ему во владение остров Эльба в Средиземном море.

В 1815 году Наполеон, воспользовавшись недовольством народа политикой сменивших его во Франции Бурбонов и возникшими на Венском конгрессе разногласиями между державами-победительницами, попытался вернуть себе трон. В марте 1815 года во главе небольшого отряда он неожиданно высадился на юге Франции и через три недели без единого выстрела вступил в Париж. Вторичное правление Наполеона I, вошедшее в историю под названием "Сто дней", продолжалось недолго. Император не оправдал возлагавшихся на него французским народом надежд. Все это, а также поражение Наполеона I в битве при Ватерлоо и привели его ко второму отречению и ссылке на остров Святой Елены в Атлантическом океане, где он и умер 5 мая 1821 года. В 1840 году прах Наполеона был перевезен в Париж, в Дом инвалидов

Материал подготовлен на основе информации открытых источников

Объяснение:

Ответить на вопрос

Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:

Какова была картина мира в начале ХХ века? Соедини пары: виды зависимых стран и их определения.
Ваше имя (никнейм)*
Email*
Комментарий*