7. Задание 3 № 83 С каким из данных событий (процессов) связано слово «халиф»? Запишите букву, которойобозначено данное событие (процесс Объясните смысл слова «халиф».Перечень событий (процессов)А) арабские завоевания в VII-VIII вв. Б) военные походы русских князей на ЦарьградВ) вторая усобица на РусиГ) рост влияния Москвы в первой половине XIV в.8. Задание 3 N 103С каким из данных событий (процессов) связано слово «хан»? Запишите букву, которойобозначено данное событие (процесс). Объясните смысл слова «хан».Перечень событий (процессов)А) возвышение МосквыБ) монгольское нашествие на РусьВ) падение Византийской империи Г) разгром крестоносцев на Чудском озере​

задание3N83 ответ А

3N103 ответ Б

ответ:Ошские события 1990 года (кирг. Ош окуясы; узб. Oʻsh voqelari; Ошская резня) — межнациональный конфликт в СССР, на юге Киргизской ССР между двумя тюркскими народами — киргизами и узбеками. События происходили с конца мая по начало июня 1990 года. Основные события происходили в городе Ош, частично и эпизодически они происходили в городах Узген, Кара-Суу, Джалал-Абад и в других населённых пунктах Ошской и Джалал-Абадской областей Киргизской ССР.

Эксперты отмечают Ошские события 1990 года одним из результатов политики эпохи «Перестройки», а также одним из важных событий периода распада СССР. Явились следствием нехватки земельных и водных ресурсов из-за быстрого роста населения в Ферганской долине, недальновидной политики руководства СССР при размежевании границ между Узбекистаном и Киргизией в 1920-х годах, роста националистических настроений и межэтнических конфликтов в национальных республиках СССР, бездействия руководства Киргизской ССР в начале межэтнического конфликта[1][2][3][4][5]. По неофициальной версии, считается, что конфликт был спровоцирован «рукой Москвы» или КГБ СССР, а боевиков готовили и направляли представители руководства местных райкомов партии и народных депутатов Киргизской ССР[6], но ветеран УКГБ и ГКНБ Киргизии, член Союза писателей Кыргызстана, Талант Разаков не подтверждает эту версию[3][7][4]. Резня была остановлена подразделениями войск МВД СССР и МВД Киргизской ССР[3].

В июне 2010 года на юге Киргизии вновь произошли беспорядки и погромы между киргизами и узбеками в результате Второй киргизской революции.

Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей

Основи християнського віровчення. Християнство (від грецьк. christos — помазаник, Месія) зародилося в І ст. н. е. у Палестині як одна із сект іудаїзму. Це споконвічне споріднення з іудаїзмом — надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії — виявляється й у тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт, — священна книга як іудеїв, так і християн. Друга ж частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою.

Поширюючись у середовищі євреїв Палестини і Середземномор'я, християнство вже в перші десятиліття свого існування завойовувало прихильників і серед інших народів.

Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Ця релігія спочатку була вираженням протесту рабів і найбідніших ів населення проти рабовласницького ладу, але потім християнське вчення привабило й інші, більш заможн населення, що розчарувалися в римському суспільному устрої.

В основу християнської релігії лягла віра в спокутну місію Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людства. Християнство пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього іння: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості; грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а зарозумілості й марнославству "сильних світу цього" — свідома смиренність і покірність. У залежності від життя, дотримання всіх релігійних канонів, віри в друге пришестя Христа кожному віддасться за заслугами: кому страшний суд, кому небесна кара, кому царство Боже.

У перших християнських громадах уже відзначалася та єдність, що простежується також у пізніший період. Члени християнських громад намагалися думати не тільки про себе, але й про долю всього світу, молитися не тільки за своє благо, але і про загальне іння. Членами громад ставали люди різних національностей, що визначило подальший розвиток християнства як світової релігії, яка не знає ні національних, ні мовних кордонів.

Головною особливістю християнської моралі є те, що догмати християнського віровчення вважаються незмінними, а основні норми моралі зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. Християнська мораль містить у собі сукупність правил, які регулюють взаємини між людьми.

Наступним кроком у розвитку поняття "церква" стала ідея її непогрішності: помилятися можуть окремі християни, але не церква. Пояснюється теза тим, що церква одержала Святий Дух від самого Христа через апостолів, які заснували перші християнські громади.

Починаючи з IV ст. християнська церква періодично збирає вище духівництво на так звані Вселенські собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися боротьби з єресями. У християнську мораль була включена сукупність норм, що регулюють взаємини між людьми в родині, громаді, суспільстві. Такими виявилися старозавітні й євангельські заповіді й інші моральні настанови, які в сукупності й склали те, що офіційно було схвалене і назване церквою кодексом християнської моралі.