Экономическое развитие западного мира в XVI-XVIII вв.

Объяснение:

Друга половина ХVІІ-XVIII ст. позначені значними змінами в освітянській сфері: було створено розгалужену мережу початкових навчальних закладів, сформовано систему спеціальної професійної освіти, закладався фундамент вищого рівня вітчизняної освіти. Особливого розвитку освітній системі надав вагомий вплив російської та європейської культур (так, у числі закладів освіти поряд із братськими та приходськими православними школами були й уніатські, єзуїтські та протестантські).

Початкові, середні та вищі навчальні заклали не мали єдиної програми освіти, оскільки створювалися з ініціативи представників різних верств населення.

Початковий рівень освіти репрезентували церковно-приходські школи, у яких вчителювали дяки. Головною метою таких шкіл було виховання християнина. Завдання початкових шкіл - навчити дітей читати і розуміти прочитане, адже християнин повинен був самостійно знайомитися з богослужбовими книгами і розуміти церковну службу. Вміння каліграфічно писати не вважалося необхідним на цьому етапі освіти, тому учні засвоювали тільки навички спрощеного письма.

Своєрідним явищем у системі освіти в українських землях, особливо на Лівобережжі та Слобожанщині, була діяльність мандрівних учителів - дяків, студентів колегіумів, Києво-Могилянської академії, які під час канікул мандрували Україною. Багато з них не поверталися до свого навчального закладу, приставали до приходських шкіл і навчали дітей, наймалися приватними вчителями, заробляючи цим на життя та розповсюджуючи знання, які іноді виходили за межі тих, що їх надавали церковні школи.

допускали роскошь в своих городах лишь для общественных построек. Простота частного быта показалась бы современному человеку невероятной. Более того, отказ от комфорта возводился жителями Эллады (Эллины) в абсолют. Даже состоятельные люди ниже своего достоинства «изнеживаться». Знаменитая расточительность сибаритов — жителей города Сибарсис — состояла в том, что они натянули над улицами полотняные навесы от солнца и обули всех своих детей в сандалии. В то же время особые чиновники должны были следить, чтобы дома находились в исправном состоянии, а хозяева своевременно чинили их, не портя вид города грязными закопчёнными постройками. Постепенно роскошь начала проникать в частный быт, но ещё во времена Перикла (V в. до н. э.) богатые афиняне не дерзали выставлять состояние напоказ в стенах города. Более свободно они чувствовали себя в городских предместьях. Раскопки показывают, что такие города, как Афины, Мегара, Сцион, Потидея, Самос и Сарды, были окружены внушительными предместьями, где предпочитали селиться богачи.

Старые кварталы Афин — Пникс и Ареопаг — были застроены тесными, лепившимися друг к другу домиками, чаще всего с двумя помещениями. Они выходили прямо на улицу. Землю на месте постройки расчищали до скального основания, которое и служило полом. Из обломков камня складывали стены первого этажа. Верхнюю часть стены делали из дерева,