Атлах шайқасында неліктен түркештер арабтар жақта болды​

себебі олар қытай елінің жіңілетінін білді

Гетьман Іван Мазепа є чи не найзнанішим у світі українцем. Він – герой численних європейських хронік, творів незліченної кількості митців, серед яких достатньо згадати Байрона, Пушкіна, Гюго, Словацького, Рилєєва, Чайковського. Разом з тим попри помітну роль у європейській історії Мазепа залишається напрочуд суперечливою постаттю в історії українській.  

Набагато більше занепокоєння викликає ставлення до Мазепи як до зрадника України. Декому він уявляється лиш успішним кар'єристом, який скористався природними здібностями й таланом, щоб дістати владу, якою розпоряджався собі на догоду. Гетьмана буцімто цікавило тільки збагачення, а на інтереси населення він не зважав. Коли ж плани Петра І почали загрожувати амбіціям Мазепи, той вирішив перейти на бік його ворога, щоб за будь-яку ціну утримати владу.  Незважаючи на позірну правдоподібність такої позиції, факти свідчать проти неї: Мазепа дбав про українські національні інтереси впродовж усього гетьманування. Очолюючи Гетьманщину, він видав універсал про захист прав козаків і низку охоронних універсалів містам. Мазепа намагався полегшити становище селян, обмеживши панщину двома днями на тиждень, пілтримував українську церкву, підтверджуючи універсалами права Київської митрополії, чернігівського та глухівського монастирів.

Теофан Прокопович писав: "Історик повинен уміти робити дві речі: говорити правду й не говорити неправди." Не слід змішувати правди з неправдою, тобто ми не повинні ідеалізувати Мазепу. Існують свідчення того, що він ішов до вершин могутності, користуючися не найморальнішими засобами; були в нього й суто людські слабкості, як-от жінки. Немає ніякої потреби з патріотичних міркувань перекручувати факти, аби перетворити Мазепу на янгола чи святого, – достатньо віддати йому належне як великому синові України, діяльному патріотові й мужньому оборонцеві інтересів української нації.

Кушанское царство (кит. 貴霜王朝, Гуйшуан, I — III века н. э.) — древнее государство на территории современной Средней Азии, Афганистана, Пакистана, Северной Индии, период расцвета приходится на 105—250 годы н. э. По одной из теорий, Кушанское царство было основано народом юэчжи, пришедшем с территории, на которой сейчас находится китайский автономный район Синьцзян. Государство имело дипломатические связи с Римом, Персией и Китаем.

Объяснение:История

Основным ядром Кушанского государства первоначально была территория Бактрии. Здесь после падения Греко-Бактрии существовали мелкие политические образования, в том числе владения, подчинявшиеся вождям кочевых племен, в частности юэчжи, уничтоживших власть греко-бактрийских царей. Эти кочевники довольно быстро восприняли традиции оседлой культуры. В частности, об этом свидетельствуют гробницы представителей знати, открытые советскими археологами в поселении Тилля-тепе в Северном Афганистане.

В I веке до н. э. на территории Бактрии повсеместно снова проводятся новые каналы, создаются целые земледельческие оазисы, строятся города, продолжающие градостроительные принципы греко-бактрийского периода. Вскоре один из мелких правителей по имени Гермей, владелец царства Гаофу (Паропамисады или Гиндукуш).

Основателем Кушанской империи стал Куджула Кадфиз, по китайским сведениям — удельный правитель одной из групп юэчжи, который в начале I в. н. э. подчинил четыре других удельных княжества юэчжи, располагавшихся на территории Бактрии, а затем и владения мелких греческих династов. Кадфизом была занята столица юэчжи — город Ланьши, находящийся на месте городища Шахринау в 44 км к западу от Душанбе.