составить исторический портрет Констянтина-Василя Острозького

в Образовании

Костянтин-Василь — князь (син Острозького Костянтина), український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.

В 1559 році Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, Острозький проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи.

В 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 році він став сенатором. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року.

Своєрідними були стосунки Острозького і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, Острозький намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на початку 1590-х років Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591—1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо зібране Острозьким у вирішальні битві під П'яткою нанесло нищівної поразки повсталим.

В релігійній сфері Острозький ретельно дбав про українське православ'я. За його часів місто Острог, стає центром православної духовності. Загалом відзначаючись релігійною толерантністю, Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. Характерним було ставлення Острозького до актуального на той час питання про об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання, Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію оминаючи князя, Острозький виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору.

Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії.

За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше. В 1575 році Острозький запросив Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року.

Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики.

Наприкінці XVI століття Констянтин-Василь Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл.

Останні роки життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Останні роки свого княжіння Острозький доживав в Дубенському замку. Збайдужіння Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає

не очень понял вопрос, но вот фото

в. знак "ледяного похода"

учрежден в 1918 г. право ношения предоставлялось всем офицерам и добровольцам — участникам похода добровольческой армии из ростова 19 февраля 1918 г. до мая того же года, когда после ряда боев и перехо­дов по станицам дона и кубани армия вернулась в донскую область — в станицу егорлыкскую. удостоенные знака именовались «первопоходниками». знак представляет собой терновый венец оксидированного серебра, пересеченный снизу слева — вверх направо серебряным мечом, рукоятью вниз 50 мм длиной — символ страдания и победы. оборотная сторона гладкая с номером знака.

лента — георгиевская (три черных и две оранжевых полосы). в центре колодки круговая розетка национальных цветов (белый, синий, красный). участники похода, не бывшие в строю, получали знак на владимирской ленте (красной с двумя черными полосами). приказ по добровольческой армии №499- 1918 г.

 Начиная с конца XIX столетия, Япония стремилась стать ведущей державой на дальнем Востоке. С этой целью ею были развязаны агрессивные войны против Китая – в 1894 г., и Российской империи – в 1904 г. В результате этих войны, Япония приобрела свои первые колонии – Корею, Маньчжурию, Курильские острова вместе с южным Сахалином. Токио рассматривала данные завоевания как пробу сил перед широкомасштабной колониальной политикой, направленной на создание в Азиатско-тихоокеанском регионе так называемой «Сферы совместного процветания в Восточной Азии». В эту систему японской колонизации предполагалось включить огромную территорию – от Австралии (на юге) до Владивостока (на севере) и от стран Индокитая до Гавайских островов (с запада на восток). 

В течение нескольких десятилетий Япония стала одной из ведущих держав мира. Агрессивная внешняя политика, в конце концов, приведет эту страну к поражению и национальной катастрофе 1945 г.