План відповіді за темою розвиток франкської імперії​

VI–VII ст. були важким періодом в історії Франкського королівства. Країну охопили криваві усобиці між спадкоємцями Хлодвіґа, які намагалися знищити один одного в боротьбі за корону. Упродовж другої половини VI ст. тривала сорокарічна війна між двома гілками династії Меровінґів. Водночас нащадки Хлодвіґа продовжували завоювання сусідніх земель.

У другій половині VI ст. Франкське королівство занепало: Меровінґи ще утримували трон, але фактично все вирішували королівські управителі – мажордоми. Цей час назвали добою “лінивих королів”. Саме мажордом Карл Мартелл (715–741 рр.) очолив боротьбу з арабами, які з Іспанії, через Піренеї, напали на королівство. Завдяки його рішучим діям було створено добре озброєну кінноту і здобуто перемогу над арабами під Пуатьє 732 р. Син Карла Мартелла Піпін Короткий (741–768 рр.) уже не задовольнявся посадою мажордома. За підтримки Папи Римського він усунув від влади останнього Меровінґа і був проголошений королем франків. Нова династія дістала назву Піпінідів, або Каролінґів, за ім’ям її найвидатнішого представника, сина Піпіна Короткого – Карла Великого (768–814 рр.).

У часи, коли Карл став королем, цінувалася войовничість і рішучість, а миролюбність вважалася ознакою слабкості. Дві третини свого правління Карл провів у війнах. Зокрема, він здійснив 53 великі походи, з яких 27 очолював особисто. Насамперед протягом 773–774 рр. Карл остаточно знищив Ланґобардське королівство і приєднав Північну Італію. 778 р. він розпочав важку і тривалу війну з арабами за Іспанію і лише 801 р. приєднав до своєї держави північ країни. Найтривалішою була війна Карла з германським племенем саксів (772–804 рр.). Завоювання Саксонії супроводжувалося впровадженням християнства, що викликало запеклий опір населення. 788 р. Карл захопив землі баварів. Він також воював проти слов’янських племен, а згодом уклав з ними союз проти аварів і розпочав війну з Аварським каганатом (788–803 рр.). Її результатом стало зникнення з карти Європи держави аварів.

По мнению историка Никольского, религиозная реформа Владимира явилась завершением начавшегося ещё за сто лет до него процесса и, в сущности, не была реформой для значительной части дружины. Торговые интересы давно уже заставили многих представителей и славян и варягов расстаться со старой верой; ещё при Игоре, более чем за пол века до официального крещения в Киеве уже была церковь Святого Ильи, обслуживавшая ту часть дружины Игоря, которая, по словам летописи, исповедовала христианство. Ко времени княжения Владимира число христиан в княжеской дружине должно было ещё значительно увеличиться. Это обстоятельство и объясняет нам реформационный пыл князя: как в своё время князь Константин должен был легализовать христианство и стать христианином, потому что его войско оказалось на три четверти состоящим из христиан, так и Владимир не мог оставаться при старой вере, когда большая часть его дружины приняла христианство. В тоже время распространение христианства среди киевского военно-купеческого населения энергично велось Византией в её собственных интересах.

XVIII век в России принес изменения в процесс обучения: появились новые подходы к образованию.

Богословие стали преподавать только в епархиальных школах, где обучались дети духовенства. К 1727 г. в России насчитывалось 46 епархиальных школ с 3056 учащимися.

В 1701 г. в Москве в здании бывшей Сухаревской башни была основана Школа математических и навигационных наук. В том же 1701 г. была открыта Артиллерийская школа; в 1708 г. — Медицинское училище; в 1712 г. — Инженерная школа. В 1715 г. старшие классы Школы математических и навигационных наук были переведены в Петербург и преобразованы в Морскую академию (ныне Высшая военно-морская академия).

К концу первой четверти XVIII в. по указу 1714 г. в губерниях были открыты 42 цифирные школы с 2000 учащимися (к середине века многие цифирные школы были присоединены к духовным училищам, а другие закрылись).

При Анне Иоанновне (1730—1740) дети солдат учились в гарнизонных школах.

При металлургических заводах на Урале и в Олонецком крае правительство организовало первые горные школы, готовивших специалистов горного дела.

Закладывались основы для развития системы замкнутых сословных школ, сложившейся к середине XVIII в.

В 1732 г. учрежден Корпус кадетов или Сухопутный шляхетский (дворянский) корпус. После окончания этого учебного заведения дворянские дети получали офицерские чины.