Проверьте себя. 1. Какие наблюдения первобытных женщин привели к возникновению земледелия? Какие наблюдения привели к изобретению лепить горшки из глины? 2. Расскажите о трёх главных орудияхпервобытных земледельцев. Как их использовали? 3. Какой зверь былодомашнен первым? Как он людям? 4. Почему сородичи слуша-лись старейшин?​

1. землятресение.

2. То что при нагревании, пища не выходит.

3. волк, был как домашняя собака.

4. потому что это было заложено в период нижнего палеолита, что человек который вкладывает информацию в тебя, того надо слушать, а еще были украшения в виде клыка животного.

жило и родилось много известных учёных разных направлений таких как Аль Бухариисторик Наршахи, поэты Рудаки и Дакики, медик, математик и энциклопедист Ибн Сина (Авиценна), историки Балазури, Табари, Мискавейх, по приглашению караханида Шамс аль мулька некоторое время работал выдающийся поэт и учёный Омар Хайям и многие другие

и ещё потому что через Бухару проходил Шёлковый путь, который приносил с собой других учёных, мастеров, религиозных представителей высоких рангов

имела экономические связи с Персией, Индией, Китаем и другими странами

после завоевания арабами были построены мечети и медресе, хотя и до этого была крупным городом и культурным центром Средней Азии. Расцвет города начался, когда Бухара была избрана столицей государства Саманидов при Исмаиле Самани (892—907). Развитие в Бухаре ремесла и торговли сделало её важным экономическим центром.

Действовало медресе в котором преподавалась медицина. Это была своего рода медицинская школа, где молодёжь обучали медицинской теориии и практике с обязательной сдачей выпускных экзаменов и принятием клятвы врача.

На месте купола Токи Телпакфурушон находился книжный базар, по которому сам купол назывался Токи Китабфурушон. Здесь продавались разные книги и рукописи.

В городе была огромная по тому времени библиотека. В своей автобиографии Ибн Сина оставил нам её описание. В библиотеке имелись каталоги, специальные хранилища для книг и т. д.

Думаю на этом всё

В основі зовнішньополітичної лінії Ірану лежить побоювання на предмет того, що країна може опинитися в оточенні ворожих сил. Для таких підозр існують вагомі докази: держави Перської затоки розмістили на своїй території американські війська і дискримінують шиїтські громади у себе вдома; Пакистан провокує прикордонні інциденти і підтримує антиіранський режим в Афганістані; деякі колишні радянські середньоазійські республіки дозволили американцям відкрити у себе військові бази. Найнебезпечнішими для Ірану є Сполучені Штати, які намагаються використовувати ту своїх стартегічних інтересах Середню Азію та Ізраїль, який володіє ядерною зброєю і який окупував мусульманські святині. Не менше Іран боїться своїх арабських сусідів, з яким у нього існують багаточисельні протиріччя. Основним фактором, який визначає їхні взаємини, є націоналізм чи, точніше, протилежні національні інтереси сторін. Іншим фактором,який зміцнює антиарабські настрої в Ірані, стало сприйняття його багатьма арабськими режимами як єдиної тут неарабської країни, «периферії арабського світу». З точки зору Ірану уже упродовж двох століть відбувається його культурне й територіальне «виштовхування» із зони Перської затоки. Відносини між державами регіону ускладнюються територіальними спорами. До того ж їх розділяють релігійні розбіжності: по Перській затоці проходять кордони розмежування двох гілок ісламу - на півночі зони затоки переважают шиїти (в основному іранці), а на півдні - сунніти (в основному араби). Іран і великі нафтодобувні держави регіону також притримуються протилежних поглядів на обсяги видобутку нафти і на цінову політику у цій царині. Нарешті, Іран - найбільша країна регіону як за чисельністю населення, так і за територією (якщо не брати до уваги майже безлюдну Аравійську пустелю). Малі держави Перської затоки почувають себе незатишно поряд з таким великим сусідом і з підозрою гають за військовою діяльністю Ірану. У забезпеченні власної безпеки Іран надіється тільки на самого себе, заявляючи, що необхідно бути готовим до самозахисту і до повернення собі статусу гегемона Перської затоки. Для цього, вважають в Тегерані, Ірану необхідна власна військова промисловість і ядерна зброя, а також гарантії для себе від можливих втручань і агресії Сполучених Штатів. Іранська ядерна програма займає центральне місце у стосунках Ірану і США. Вашингтон вдається до найрішучіших зусиль для того, щоб не дозволити Тегерану обзавестися своєю ядерною зброєю.Ці зусилля можуть бути успішними, якщо Іран доведе мирну спрямованість своєї програми, але вони можуть також і не мати позитивного результату, і в цьому випадку Сполученим Штатам потрібно буде вибудовувати взаємини з ядерним Іраном. Така можливість обговорюється, і американській стратегії в регіоні доведеться шукати відповіді на цілий комплекс непростих питань. В ядерній програмі Ірану США вбачають не тільки безпосередню загрозу своїй безпеці і безпеці території Ізраїля, але і ризик неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї. Для США іранська програма стала символом майбутньої епохи ядерних воєн на Близькому Сході, втіленням небезпек, породжених отриманням ядерної зброї режимами, які не поділяють гуманітарних цінностей Західного світу і які керуються іншими, аніж Захід, міркуваннями при прийнятті рішень про застосування сили. У цьому контексті посилання Росії на міжнародне право і заклики еяких західноєвропейців до безкінечних переговорів володіють обмеженим впливом на американців - їх влаштує лише стовідстокова гарантія того, що нинішній режим Тегерана не обзаведеться ядерною зброєю. При цьому гарантіями третьої сторони у цьому питання СІІІА не задовольняться Якби в Ірані існував режим, більш парийнятний для Вашингтона, та ж проблема, можливо, оцінювалась би Вашингтоном дещо по-іншому. За сьогоднішніх обставин США перебувають у жорсткій опозиції, як і раніше, не виключаючи варіанту військової операції проти Ірана. Значна частина американської зовнішньополітичної еліти ставить сьогодні питання про майбутнє американо-іранських відносин. При цьому зазначається, що «поступки», які б бажав отримати Вашингтон в обмін на врегулювання, значно переважають те, на що міг би піти Тегеран.