Е) Название этой провинции (с небольшими изменениями) и по сей день возможно обнаружить на географических картах практически на том же месте, где оно было некогда в составе Римской империи. Покорение этих территорий давалось римлянам весьма сложно; некоторые племена – среди них наиболее известными являются, вероятно, пикты – так и не были подчинены; для обороны от них римлянам приходилось строить протяженные линии укреплений, среди которых наиболее известным является так называемый «Адрианов вал».

Британия потому что Британия 100% поверь правда

Зовнішня політика. Римська імперія в кінці правління Юлія Цезаря

Керівною ідеєю зовнішньої політики Цезаря було створення сильного і цільного держави, з природними, по можливості, межами. Цю ідею Цезар проводив і на півночі, і на півдні, і на сході.

Війни його в Галлії, Німеччині та Британії були викликані усвідомленої ним необхідністю висунути кордон Риму до океану з одного боку, до Рейну, принаймні - з іншого. Його план походу на гетів і даків доводить, що і дунайська кордон лежала в межах його планів. Усередині кордону, що об'єднувала сухим шляхом Грецію з Італією, повинна була панувати греко-римська культура; країни між Дунаєм і Італією та Грецією повинні були бути таким же буфером проти народів півночі та сходу, як галли - проти германців.

Тісно пов'язана з цим і політика Цезаря на Сході. Смерть наздогнала його напередодні походу в Парфію. Його східна політика, включаючи і фактичне приєднання до римського державі Єгипту, спрямована була на округлення римської імперії на Сході. Єдиним серйозним противником Риму були тут парфяни; їх справу з Крассом показало, що вони мають на увазі широку експансивну політику. Відродження перського царства йшло врозріз із завданнями Риму, наступника монархії Олександра, і загрожувало підірвати економічний добробут держави, цілком розташована на фабричному, грошовому Сході. Рішуча перемога над парфянами зробила б Цезаря в очах Сходу прямим наступником Олександра Македонського, законним монархом.

Нарешті, в Африці Ю. Цезар продовжував чисто колоніальну політику. Політичного значення Африка не мала; економічне її значення, як країни, що може проводити величезну кількість натуральних продуктів, залежало в значній мірі від регулярної адміністрації, припинення набігів кочових племен і відтворення кращою гавані півночі Африки, природного центру провінції і центрального пункту для обміну з Італією - Карфагена. Поділ країни на дві провінції задовольняло першим двом запитам, остаточне відновлення Карфагена - третьому.

Територія України в нову історичну добу – добу раннього залізного віку – була заселена різними за походженням і мовою племенами. Тут мешкали автохтонні землеробські племена – пращури слов'ян, іраномовні скотарські кочові племена; сюди переселяються греки-колоністи.

Від VII ст. до III ст. до н. е. загрозу племенам Східної Європи та Близького Сходу становили племена скіфів, які прийшли з глибин Азії і вторглись у Північне Причорномор'я. Скіфи завоювали величезну на ті часи територію між Доном, Дунаєм і Дніпром, частину Криму (територію сучасної Південної і Південно- Східної України), утворивши там державу Скіфію. Найгрунтовнішу характеристику та опис життя і побуту скіфів залишив давньогрецький історик Геродот. У V ст. до н. е. він особисто відвідав Скіфію і склав її опис. Скіфи були нащадками індоєвропейських племен. Вони мали свою міфологію, обрядовість, поклонялися богам і горам, приносили їм кровну жертву.