Перша світова війна 1914—1918 років знову порушила польське питання на міжнародній арені. Як центральні держави, так і Росія обіцяли полякам у майбутньому ті чи інші форми автономії. Юзеф Пілсудський утворив у складі австро-угорської армії польські легіони. Ситуація докорінно змінилася після Лютневої революції 1917 року у Росії, коли в документах Петроградської ради й Тимчасового уряду з'явилися заяви про право поляків на державну незалежність. Почалося створення польських військових частин у Росії. У Женеві в серпні 1917 року ендеки[1] заснували польський національний комітет, який очолив Р. Дмовський; цю організацію визнали країни Антанти.
У Франції був сформований польський військовий корпус під командуванням генерала Ю. Галлера. Прагнення поляків до незалежності було відбите в посланні американського президента В. Вільсона до конгресу в січні 1918 року, а також у декреті Раднаркому Росії в серпні 1918 року. З наближенням поразки країн Четвертного союзу у війні восени 1918 року могутній національний рух поляків виявився в заснуванні декількох урядових осередків — у Кракові(Польська ліквідаційна комісія), Любліні (Тимчасовий народний уряд), Варшаві (Регентська рада й уряд).
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Приведите конкретные примеры этногенеза
Согласно преданию, Рим был основан в 754 г. до н. э. группой беглецов из различных племен, объединившихся для совместной жизни на семи холмах. Первый период (до 510 г. до н. э.) это поселение находилось, по-видимому, под верховной властью этрусских царей, а после составляло самостоятельную республику. Поэтому целесообразно принимать за исходную дату этногенеза именно 510 г. до н. э., когда новый этнос впервые заявил о своем самостоятельном существовании и самоопределился. Этот период можно назвать фазой исторического становления.
Следующий период ознаменовался завоеваниями, продолжающимися до середины II в. до н. э., когда Рим сокрушил своих соперников: Карфаген, Македонское и греческие государства. Этот период можно назвать начальной фазой исторического существования. Эта система, несмотря на ряд кризисных моментов, на короткое время прерывавших спокойное течение жизни, сохранилась до смерти Марка Аврелия (180 г. н. э.). Это конечная фаза исторического существования.