Первое и второе в.с. власов 9- класс29п 3пункт​

П’ять років тому, в лютому 2014 року, розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей. Приблизне число жертв в Україні від бойових дій оцінюють від 30 до 35 тисяч. Із них – понад 7 тисяч загиблих (цивільних і українських військових). Майже 1,5 мільйона мешканців Сходу України вимушено покинули домівки. Знищено інфраструктуру окупованих регіонів, 27 % промислового потенціалу Донбасу незаконно переміщено до Росії.

Для більшості громадян України напад Росії став шоком. Проте російсько-українське протистояння має глибоке історичне коріння. Поглинення України, її матеріальних та людських ресурсів – одна з ключових передумов розгортання російського імперського проекту. Витоки сучасної російсько-української війни можна віднайти в період становлення Російської імперії та її протистояння з українською державою у формі Гетьманщини. Своєрідною відправною точкою збройного конфлікту стала Конотопська битва 1659 року, де українські війська гетьмана Виговського розбили московське військо. Важливим етапом протистояння була Полтавська битва 1709 року, перемога у якій царя Петра І забезпечила закріплення російського  впливу на теренах Гетьманщини і пришвидшила процеси створення Російської імперії.

Подальший процес становлення та розширення імперської Росії завжди супроводжувався війнами з Україною. Росія прагнула знищити нашу суб’єктність. Історія стосунків українського та російського народів – це літопис воєн, визвольних повстань українців і послідовної політики русифікації та асиміляції українців.

Пиррова война (280—275 годы до н. э.) — серия военных конфликтов с участием греческих государств (Эпир, Македония и города-государства Великой Греции в Южной Италии), римлян, италийских народов (прежде всего самнитов иэтрусков), и Карфагена в составе различных политических союзов.

Пиррова война началась как незначительный конфликт междуРимом и городом Тарентом по поводу нарушения военно-морского соглашения одним из римских консулов. Тарент греческому правителю Пирру Эпирскому в его конфликте с Керкирой, и по в свою очередь, военную Пирр выполнил своё обязательство перед Тарентом и оказался вовлечён в сложную борьбу. Пирр также вмешался во внутриполитические конфликтыСицилии и борьбу сицилийских греков против карфагенскогогосподства.

Вмешательство Пирра в сицилийский конфликт заметно уменьшило карфагенское влияние на острове. В конечном итоге война не привела ни к каким крупным территориальным изменениям в Италии, но, тем не менее, имела важное историческое значение. Пиррова война наглядно показала, что государства Древней Греции по существу стали не защищать свои ставшие независимыми колонии, а римские легионы составили конкуренцию армиям эллинистических государств — доминирующей силе тогдашнего Средиземноморья. Победа проложила римлянам путь к господству над городами-государствами Великой Греции и укреплению власти Рима в Италии. Военные достижения Рима усилили его противостояние сКарфагеном, достигшее своей кульминации в Пунических войнах.

Пиррова война является источником выражения «пиррова победа», означающего победу с неоправданно большими потерями. Это выражение приписано Пирру биографом Плутархом, который так описал его реакцию на сообщение о победоносном сражении:

Сигнал к отступлению подали обе стороны, и говорят, что Пирр заметил какому-то человеку, радовавшемуся победе: "Если мы одержим ещё одну такую победу над римлянами, то окончательно погибнем"