Народы совершавшие набеги на территорию казахского ханства в начале ХVlll в верных ответов 4​

ты скинь листок или что там у тебя мы же не сможем так отвечать

Катерина II завершила справу, що її почав на Україні Петро І. Німкеня, котра стала членом династії Романових через шлюб, вона була відданою прибічницею русифікації й централізації.

Як і багато інших правителів доби освіченого абсолютизму, Катерина була переконана, що найбільш розумним і ефективним є уряд, заснований на абсолютистських засадах і позбавлений таких "феодальних реліктів", як особливий статус окремих земель. Звідси її негативне ставлення до української, а також лівонської та фінської автономії. "Ці провінції, - казала вона, - слід русифікувати... Це завдання було б легко здійснити, призначивши губернаторами людей розумних. Коли у Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу". Отож імператриця вибрала на посаду генерал-губернатора Лівобережжя людину розумну - видатного російського полководця й політика Петра Румянцева.

Виконувати свої функції Румянцеву допомагала друга Малоросійська колегія, що складалася з чотирьох російських урядовців та чотирьох довірених представників старшини. У зводі таємних інструкцій Катерина наказувала Румянцеву діяти обережно, "аби не викликати ненависті до росіян". Щоб підготувати ґрунт для скасування української автономії, генерал-губернаторові радилося повторювати селянам, що погіршення їхнього становища було насамперед наслідком відсталості "малоросійських звичаїв".

Водночас до старшини Румянцев мав застосовувати політику кийка і пряника. З одного боку, жорстоко каралися всілякі прояви автономістських тенденцій, а з іншого - тим, "хто не був заражений хворобою сваволі й незалежності", пропонували привабливі посади в імперському уряді, обіцяли зрівняти їх у статусі з російським дворянством і надати більшої влади над селянами. Румянцев виконав свої обов'язки.

Спочатку він уникав проведення глибоких змін, намагаючись завоювати прибічників. До його канцелярії дістали призначення багато українців, було засновано поштову службу, а також здійснено широкий перегляд суспільно-господарського становища земель. Прагнучи показати, яким освіченим є її правління, у 1767 р. Катерина II засновує свою знамениту "Комиссию для сочинения нового уложения".

У Москві зібрали послів від усіх (за винятком селян) верств суспільства з усіх регіонів з метою висловити імператриці свої побажання та погляди. На велику прикрість Катерини й Румянцева ряд українських послів на чолі з Григорієм Полетикою скористалися нагодою, щоб знову заявити про прагнення відновити гетьманство й повернути давні українські вольності. Посли інших порубіжних земель теж викликали занепокоєння уряду. Під приводом близької війни з Туреччиною імператриця назавжди "відклала" засідання комісії. Після російсько-турецької війни 1768-1775 рр. Румянцев удається до рішучих кроків.

Перший удар він спрямовує проти Запорозької Січі, яку в 1775 р. було зруйновано несподіваним нападом російських військ. До самої Гетьманщини черга дійшла в 1781 р., коли у зв'язку з адміністративною реорганізацією всієї імперії на Лівобережжі було скасовано його традиційні 10 полків. Натомість засновувалися три намісництва: Київське, Чернігівське й Новгород-сіверське. За територією та організацією вони були ідентичні решті з 30 губерній імперії. Одночасно українські адміністративні, судові та фінансові установи замінялися відповідними відгалуженнями імперської бюрократичної системи. Потім скасували й славетні козацькі полки.

У 1783 р. їх замінили на регулярні уланські, до яких на шестирічний строк набирали селян і не українців. Відтак перестало існувати окреме козацьке військо. Всупереч тому, що стверджувала царська пропаганда, поширення на Лівобережжя російської імперської системи не полегшило, а ще більше погіршило долю українських селян.

     

У 1783 р. їх позбавили права лишати своїх панів - саме так, як де колись зробили з російськими селянами. Інакше кажучи, тепер лівобережне селянство ставало юридичне закріпаченим. Зате українська знать від цих змін виграла. Селяни нарешті потрапили під її цілковиту владу.  В 1785 р. за "Жалуваною грамотою дворянству", виданою Катериною II, знать звільнялася від усякої військової служби для уряду, зрівнявшись у правах із російським дворянством.

Із цих причин верхівка колишньої Гетьманщини без будь-якого ремствування погодилася з ліквідацією автономії. Траплялися лише поодинокі випадки протесту: так, у 1791 р. Василь Капніст спробував таємно заручитися підтримкою Пруссії в намаганнях відновити Гетьманщину. Але таких дій було недостатньо, щоб запобігти поглиненню Козацької України Російською імперією.

Протягом майже століття Гетьманщина була центром політичного життя України. Хоч росіяни контролювали її зовнішні стосунки та воєнні кампанії, а також постійно втручалися у внутрішні справи, все ж управління та соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися українцями, їм належали ключові позиції в судах, фінансах, армії.

Объяснение:

Якщо думати логiчно то покровительство та захист який надавався як то Вiд союзу с якимимось країнами або просто об'єднання однієї держави з другою та також це могли бути така схема...

К прикладу: У короля Георцога ХІІІ який хоче на тебе напасти з Росією який потім поділить твою країну навпіл, мається донька. А в тебе є син де ти дійдеш до тієї думки що як я віддам сина заміж доньці Георцога ХІІІ то це значить я так можу заключить з ним союз та напасти разом з герцогом на Росію яка не буде очікувати на такий обсяг таких справ.