Как умбетей жырау характеризует Богенбая НУЖНА ОТВЕТ НЕ СИЛЬНО ОГРОМНЫЙ

Это прям полный ответ, можно сократить)

Зовнішня політика. Річ Посполита в результаті Лівонської війни захопила частину Лівонії. На початку XVII ст. скориставшись скрутним становищем Московської держави, Польща здійснила інтервенцію і відібрала у Москви Смоленськ та Чернігово-Сіверську землю. Для війн були потрібні війська. В Речі Посполитій шляхта складала 8-10 % населення (седньоєвропейський показник - 1-3 %). Подібна ситуація була і в Іспанії. Польща ж обирає свій напрямок конкісти – починає експансію на Схід. Ця політика привела до зіткнення з Туреччиною. Велика Порта також хотіла захопити території у Східній Європі. У XVII ст. відбулось три польсько-турецьких війни: 1620 - 1621 (Хотинська війна), 1672 - 1676 (перехід Поділля під владу Туреччини, правління Дорошенка), 1683 - 1699 (розгром турок під Віднем, повернення Поділля та Правобережної України).

У 1648 р. вибухнула Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького. Пошуки союзника привели Б. Хмельницького до угоди з московським царем. З цього моменту боротьба поляків з українським народом у межах Речі Посполитої перетворилася на зовнішню війну з Московською державою.

Скориставшись скрутними для Речі Посполитої обставинами, Швеція обрушила на неї справжню навалу. її недаремно назвали «шведським потопом»: майже всі польські землі опинилися в руках загарбників. Проти ворога піднявся народ. У запеклій боротьбі він очистив свою країну від шведських окупантів. Але спокій виявився недовгим. Знову почалася затяжна війна з Росією, яка продовжувалася до 1667 р., коли було укладено договір про Андрусівське перемир'я. За його умовами Річ Посполита повернула царю Смоленськ і Сіверські землі. Україну було поділено по Дніпру на дві частини: Лівобережжя залишилось у складі Росії, а Правобережжя, окрім Києва, знову перейшло під владу Речі Посполитої. В історії Речі Посполитої почалась епоха потрясінь і занепаду, яка тривала до середини XVIII ст.

C начала 1990-х гг., с распадом СССР, не прекращаются горячие споры о том, что есть Россия, какой она была и какой ей следует быть. Дистанцирование России от своих, некогда входивших в одно, единое государство территорий и населения окраин, сначала Российской империи, а позже СССР, вызывает сегодня ряд неоднозначных оценок и новых вопросов.

Продолжающиеся политические преобразования с целью формирования славянского этнокультурного ядра российского государства, как видится, не является тем ответом или решением, на котором будет строиться будущее России. России, вероятнее всего, еще предстоит дать ответ на вопрос, зачем ей были нужны и нужны ли будут в будущем другие территории, например, в Средней Азии?

Что касается нынешних границ России, можно сказать однозначно, они еще окончательно не оформились, и, скорее всего, будут меняться, и к этому надо быть готовым.  Внутренняя и внешняя организация российского пространства еще не окончилась. Мир находится в нестабильном состоянии и в нем происходят постоянные и глубокие перемены. Российское же общество находится в стадии глубокой трансформации. Какие исторические уроки оно должно усвоить, учесть, чтобы не повторять ошибки как взаимодействовать со своими соседями – странами постсоветского пространства? Какие подходы из ей следует применить, а от которых надо бы решительно отказаться?