Задание 1.Решите тестовые задания 1-6: 1.В перечне причин набегов джунгар на территорию Казахстана исключите неправильный ответ:А) Желание контролировать торговые маршруты и их захват В) Захват в рабство местного населения С) Возможность увеличения количества податного населения D) Правильный учет сложившейся политической ситуации2. В перечне последствий джунгарского нашествия исключите неправильный ответ:А)нарушены традиционные маршруты кочевок В) скотоводы лишились плодородных пастбищ С)джунгары имели хорошо вооруженную армию и большой опыт ведения боевых действийD) прервалась торговля с сопредельными государствами и были разрушены города3. Какое историческое событие состоялось осенью 1726 года в местности Ордабасы:А)Аныракайская битва В) всеказахский курултай С) Булантинская битва D) битва у Аягуза4.Когда состоялось сражение, сохранившееся в народной памяти как «место гибели калмыков» и какое историческое название оно имеет :А)1728г. Булантинское сражение В) 1730г. Аныракайская битва С)1723-1727гг. «Годы великого бедствия» D) 1723г. поход Абулхаира против волжских калмыков5.Каковы главные последствия победы казахов а в Аныракайской битве. Исключите неправильный ответ: А) объединение усилий всего населения степи В) это был коренной перелом в более чем столетней казахско-джунгарской войне С) преодоление распрей и междоусобиц между ханами трех жузов D) началась борьба за ханскую власть6. В результате джунгарских нашествий погибло : А) 25 процентов населения В) 50 процентов населения С) одна пятая часть населения D) две трети степного населения( )Задание 2. Расставьте по значимости результаты битвы цифрами в таблице: (верхняя -самая значимая) Историческое значение Аныракайской битвы было велико:1. Крупная победа казахского ополчения над джунгарами. 2. Впервые правители трех жузов, отбросив межродовые разногласия, выступили единым фронтом. 3. Потерпевшие поражение джунгары отступили вдоль реки Или на восток. 4. Были освобождены большая часть Младшего и Среднего жузов. 5. Была показана значимость объединения трех жузов. ( )Задание 3. На основании документа(с.23 учебника) Коншин Н. «Труды по казахской этнографии» и собственных умозаключений и ответьте на вопросы:1.О батырах какой области современного Казахстана идет речь в данном документе?2.Чем закончилось сражение между казахами и джунгарами в Баянаульских горах?( )Задание 4. Рассмотрите изображение и ответьте на вопросы:А) кому посвящен этот памятник В) какое отношение имеет этот исторический памятник к казахско-джунгарским войнам?( )Задание 5. Напишите эссе на тему: «Роль казахских батыров в освободительной борьбе против джунгар»​

это соч или сор? скажии

О причинах упадка греческих полисов в 4 веке до н.э

В 4 веке до н.э., после греко-персидских войн, греческая культура, хотя и испытала известный упадок, продолжала расширяться вширь. Каждый город, насколько мог, пытался подражать Афинам . Более того, то области, которые находились в дали от греческого влияния начали впитывать греческую культуру, использовать греческое военное искусство, и, прежде всего греческую осадную технику.

Это привело к серьезным политическим изменениям в мире. Греческие города были в относительной безопасности до тех пор, пока их окружали менее развитые и организованные народы или же царства. Та же Персия, несмотря на свои огромные пространства в военном и организационном плане сильно уступала греческим городам.

Но как только соседние с греками народы становились эллинистическими они становились опасными для греков, так как обладали более обширными территориями и ресурсами, чем мелкие города-государства Греции .

Также нужно учесть, что практически столетие Пелопоннесской войны существенно подорвало ресурсы двух греческих супер держав. По сути, в этой войне не было победителя. И Спарта и Афины так и не сумели восстановить свое могущество того уровня, которым они обладали до войны.

Греческие полисы постепенно устаревали как политические единицы, но греки в свой массе так и не поняли этого и не смогли стать такими же сильными как те народы, которые пошли по пути объединения. Ярким примером такого народа служит Македония, которая, в конце концов, завоевала всю Элладу.

Перша світова війна для Османської імперії, втягненої в неї молодотурками на боці Центральних держав, завершилася катастрофічною поразкою. Військові невдачі та загроза економічного краху змусили султанський уряд Енвер-паші підписати 30 жовтня 1918 р. у порту Мудрос (о. Лемнос у Егейському морі) на борту англійського крейсера "Агамемнон" перемир'я з країнами Антанти.

За умовами цього договору Туреччина передавала союзникам свій військовий флот, контроль над залізницями, поштою та телеграфними лініями країни, виводила війська з арабських територій імперії та демобілізувала армію. Західні країни обумовили право окупувати укріплення проток, населені вірменами вілайєти, а також будь-який стратегічно важливий пункт країни у випадку "загрози безпеці союзників".

Невдовзі англійські війська окупували район Мосула, французькі - Кілікію та території на північ від Сирії, а італійці - південно-східну Анатолію, грецькі війська висадилися в Ізмірі. Поява на турецькій території іноземних військ призвела до стихійної організації підпільних груп і партизанських загонів, що формувалися, головним чином, із колишніх військових. Об'єднання окремих патріотичних спілок під єдиним керівництвом почалося в другій половині травня 1919 р., після того як до Анатолії прибув авторитетний діяч молодотурецького руху генерал Мустафа Кемаль. На Конгресі захисту прав Анатолії та Румелії, що зібрався 4-12 вересня у Сівасі, був обраний Представницький комітет (тіньовий уряд) з 16 осіб на чолі з М. Кемалем.

16 березня 1920 р. султан погодився на формальну окупацію столиці країни і у Стамбулі висадилися французькі, англійські, італійські, американські та грецькі війська загальною кількістю 60000 чоловік. Духовний лідер ісламу оголосив турецьких націоналістів бунтівниками, а військовий суд заочно засудив М. Кемаля до смертної кари.

Поява окупаційних військ у Стамбулі та відверто капітулянтська позиція султана дали змогу лідерам патріотичного руху перейти до активніших протиурядових дій. Представницький комітет оголосив себе національним урядом, а в Анкарі було скликано однопалатний меджліс із 233 депутатів, який прийняв назву Велике національне зібрання Туреччини (ВНЗТ).

Султан відрядив на придушення патріотичного руху війська, але їх ще на марші до Анкари розбили партизани, тоді у червні 1920 р. грецькі війська розпочали широкомасштабний наступ у центральні райони Анатолії. У Східній Фракії греки захопили Ефірне, держави Антанти вирішили силою зброї ліквідувати турецький націоналістичний рух. Тим часом 10 серпня 1920 р. у Севрі біля Парижа було підписано остаточну мирну угоду між Туреччиною та Антантою.

Згідно з її умовами Османська імперія припиняла своє існування, під контроль Англії передавався район Мосула, Франції - території на кордоні з Сирією, Греції - Східна Фракія та Ізмір. Окремо обумовлювалося, що нові східні кордони Туреччини буде визначено на основі двосторонніх домовленостей із незалежними Вірменією та Курдистаном. Встановлювався спеціальний режим проток, капітуляції щодо європейських держав, контроль європейських кредиторів Туреччини над її фінансами.

Але восени 1920 - взимку 1921 рр. відбулися переговори між турецькими націоналістами та представниками російського більшовицького режиму, підсумком яких стала підписана 16 березня 1921 р. у Москві двостороння угода. Кремль пішов на значні територіальні поступки Туреччині (Карська область і райони на південь від Батумі) й розпочав поставки зброї новим союзникам. До кінця 1921 р. турецька сторона отримала 33000 гвинтівок, 327 кулеметів, 54 гармати, 2 військові кораблі, а також багато боєприпасів і великі суми грошей у золоті. Причина таких симпатій до уряду М. Кемаля полягала в яскравій анти-західній, анти-грузинській та анти-вірменській спрямованості турецького патріотичного руху.

Зміцнена завдяки російській до і національна армія, контратакувала грецькі війська й упродовж кривавої битви на річці Сакар'я, що, розпочавшись 23 серпня 1921 р., тривала 22 дні, зуміла переламати хід подій. У результаті цієї перемоги Франція відмовилася від намірів окупувати частину турецької території й підписала з урядом М. Кемаля сепаратний мир. Отримавши наступні великі партії російської зброї, турки підготували великий загальний наступ, що розпочався 26 серпня 1922 р. Для греків удар був цілком несподіваним, почався безладний відступ, під час якого потрапив у полон головний штаб грецького експедиційного корпусу. На початку вересня греки розпочали евакуацію своїх міст у Малій Азії.