«Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею [доведеться] стати насу- проти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо ж побіжимо ми, — то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, а я перед вами піду. Якщо моя голова ляже, — тоді [самі] подумайте про себе». І сказали вої: «Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо». 2) «Прийшов [князь] у Переяславець. І послав до греків послів, говорячи: «Хочу йти на вас»... І пішов до Царграда, розоряючи міста. І дали йому данину... І повернувся він у Переяславець...». 3) «Вважаю, що ти не забув про поразку батька твого..., який, порушивши клятвений договір, приплив до столиці нашої з величезним військом Варіант І Варіант ІІ Електронний додаток до сторінки 30 52 на 10 тисячах кораблів, а до Кіммерійського Боспору повернувся лише з десятком човнів, сам став передвісником своєї біди. Не згадую я вже про його жалюгідну долю...». 4) «...Рушив... (він) на Дунай на болгар, і в битві переміг... (він) болгар. І взяв він вісімдесят міст по Дунаю, і сів, князюючи, тут, у Переяслав- ці, беручи данину з греків...». 5) «Дружина господаря Русі, який колись приводив флот проти ромеїв... по смерті свого чоловіка прибула в Константинополь. Хрестилася... вона була гідно вшанована». 6) «І хоча послали болгари вість цісареві, що йде русь на Царьград, вони прийшли і стали пустошити землю. І грабували вони по узбережжю Понту, багато ж і святих церков вони вогневі оддали, і майна немало взяли...». 7) «Хозари вийшли супроти нього з каганом, князем своїм. І зступилися війська битися, і сталася битва межи ними, і одолів він хозар і город їхній столицю Ітиль, і город Білу Вежу взяв. І ясів він переміг, і касо- гів, і прийшов до Києва». 8) «Якщо не укладемо мир і дізнаються, що нас мало, то прийдуть і об- ложать нас в місті. А Руська земля далеко, печеніги з нами воюють, і хто нам тоді до Укладемо ж мир, адже вони вже взяли на себе зобов’язання платити нам данину — цього з нас і вистачить. Якщо ж перестануть платити нам данину, то знову, зібравши безліч воїнів, підемо з Русі на Царгород». 9) «...Імператор [візантійський] згодився на переговори і в позолоче- ній зброї, на коні приїхав до берега Істра в супроводі великого заго- ну вершників, що виблискували зброєю. Князь переїздив через ріку в скіфському човні і, сидячи за веслом, гріб разом з іншими без ніякої різниці...». 10) «Більшу частину зими князі і дружина їздили по містах, великих се- лах, збираючи з міських і селянських громад-шнур срібло, хутра, про- довольство і різні товари . Їстівні припаси йшли на утримання дру- жини, а інші товари відправляли в Київ, а звідти навесні везли на продаж в Царгород та інші міста ... ». 11) «Якщо ти не йдеш на невірних і не приходиш на раду до нас, то, зна- чить, ти задумав недобре і хочеш допомагати паганим. Хай Бог нас розсудить». 12) «Великий Бог учинив тугу велику в половців, страх напав на них та жах від появи руських військ, і дременули всі так, що й коні їх не по- чували вже сили в ногах...». Роки