9. Представьте, что вы русский моряк, переживший войну России с Японией в 1904—1905 гг. Опишите, как проходили морские сражения, какие чувства вы испытали. Используйте текст параграфа, иллю-страцию (с. 124) и карту (с. 125) в учебном пособии, а также дополнительные источники информации.​

Державний устрій Риму в період республіки був досить простий і деякий час відповідав умовами поліса, яким Рим був до часу виникнення держави. Протягом наступних п'яти століть існування республіки розміри держави значно збільшилися, що майже не відобразилося на структурі вищих органів держави, які, як і раніше, знаходилися в Римі і здійснювали централізоване управління величезними територіями. Природно, що таке становище знижувало ефективність управління.

На відміну від рабовласницької демократії в Афінах, Римська республіка була аристократичною, вона забезпечувала привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників, що відобразилося на повноваженнях і взаємовідносинах державних органів. Ними були насамперед народні збори, сенат і магістратура. Хоча народні збори вважалися органами влади римського народу і були втіленням притаманної полісу демократії, фактично управляли державою не вони. Це робили сенат і магістрати — органи реальної влади нобілітету.

В Римській республіці існували і розрізнялися три види народних зборів — центуріатні, трибутні, куріатні.

Головну роль відігравали центуріатні збори, які забезпечували завдяки своїй структурі і порядку прийняття рішень перевагу в них аристократичних і багатих кіл рабовласників. Щоправда, їхня структура із середини III ст. до н. е. з розширенням меж держави і збільшенням кількості вільних змінилася не на користь цих кіл. Кожен з п'яти розрядів заможних громадян почав виставляти рівну кількість центурій — 70, а загальна кількість центурій була доведена до 373. Однак перевага аристократії і багатства все ж залишилась, оскільки в центуріях вищих розрядів було значно менше громадян, ніж у центуріях нижчих розрядів, а незаможні пролетарії, кількість яких значно зросла, як і раніше, становили лише одну центурію.

До компетенції центуріатних зборів належало прийняття законів, обрання вищих посадових осіб республіки (консулів, преторів, цензорів), оголошення війни і розгляд скарг на вироки до смертної кари.

Другим видом народних зборів були трибутні збори, які залежно від складу жителів триб, які брали участь в них, поділялися на плебейські і патриціансько-плебейські. Спочатку їх компетенція була обмеженою. Вони обирали нижчих посадових осіб (квесторів, едилів тощо) і розглядали скарги на вироки про стягнення штрафу. Плебейські збори, крім того, обирали плебейського трибуна, а з III ст. до н. е. вони отримали право приймати закони, що сприяло зростанню їх значення у політичному житті Риму.