1)чем былоо вызванно поражение, востание спартака? 2)в 133 году до н.э. был принят закон тиберия гракха.в чём суть этого закона? 3)гаю юлию цезарю славу великого полководца принесло 4)гражданские войны в риме.это войнымежду кем? 5)чем были вызванны это войны в риме? 6)в годы своего правления цезарь, что сделал для народа? для государства? 7)римский полководцы красс и помпей, чем прославились? 8)замышляя убийство цезаря заговорщики до завтра!

1. как и обычно бывает в востаниях - разногласия. от главных сил отделились галлы и германцы, чем ослабили армию, а резерв рабов уже был практически исчерпан, а это уже был практически приговор. 

2.   если это аграрный закон,   тиберий предложил ограничить земельные владения граждан пятьюстами югерами (125 гектаров). чтобы получить поддержку крупных землевладельцев он разрешал иметь дополнительно по 250 югеров на каждого ребёнка : \ остатки земли он хотел распределить между бедными сословиями (надел в 30 югеров) . полученные земли нельзя было

делить  ,дарить(кроме прямых наследников), продавать.

3. имея множество битв и побед за плечами, он не мог не быть великим полководцем. вероятно  покорение заальпийской галлии.

4.   обычно между "старшими"(богатыми) сословиями и "младшими"(бедными) из - за многих несправедливостей. + восстание спартака. но часто восстания проходили между политиками из - за самой типичной власти. одно из самых знаменитых таких событий является война между юлием цезарем и   сенаторской элиты( помпей великий ) в 40ых годах до нашей эры.

5. а) желанием власти. б) ради справедливости отношений к рабам или нижним сословиям. в) люди хотели больше свободы и\или убрать гнёт захвадческий( и пол мира захватили тем более)!

6.   самое важное это то, что он стремился объединить страну, устранить межнациональные розни, сгладить различия между хозяином и рабом. у него в некоторой степени удалось создать то, что он хотел. технологический прогресс римской империи был огромен, а порядок пусть и был наружным, но был.   хотя из - за того, что со всеми реформами он спешил, все они были не совсем полными и грамотными.

7. красс - подавлением восстания спартака. а помпей во времена походов в италии и галлии.

8. хотели добиться вновь власти(сенат) ведь в последние 4 года правления никакой власти сенат не имел ибо цезарь правил единолично, по диктаторски : \

Государственная организация Османской империи была очень проста. Её главными направлениями были военная и гражданская администрации. Высшей должностью в стране был султан. Гражданская система была основана на административных единицах, построенных на характерных особенностях регионов. Турки использовали систему, при которой государство контролировало духовенство (как в Византийской империи). Определённые доисламские традиции турок, сохранившиеся после введения в оборот административной и судебной систем из мусульманского Ирана, остались важными в административных кругах Османской империи

. Основной задачей государства была оборона и расширение империи, а также обеспечение безопасности и сбалансированности внутри страны ради сохранения власти.Ни одна из династий мусульманского мира не находилось так долго у власти, как династия османов. Династия османов была турецкого происхождения. Одиннадцать раз османский султан свергался недругами как враг народа. В истории Османской империи было лишь 2 попытки свержения османской династии, обе окончившиеся неудачей, что свидетельствовало о силе турок-османов.

XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації - відродження римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського зна­чення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Вотчинне ремесло вичерпало себе, феодальний маєток не міг розвивати своїх промислових проблем. Успіхи сільського гос­подарства зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. Вотчинні ремісники переводились на оброк. Вони йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля стін замків і мо­настирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста.

Крім старих римських центрів, середньовічні торгово-про­мислові міста перебували під владою феодалів, які були заці­кавлені в їх виникненні на своїх землях, оскільки міста і по­датки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторю­вали структуру феодального маєтку. Значну частину території

міста займав замок з господарськими і громадськими будівля­ми. Феодал постійно жив у місті. При ньому перебувала знач­на кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Феодал ставився до міських жителів як до сільських ремісників, котрі пересе­лилися в місто. Тому вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч також виконували повинності.

На феодалові лежали нові обов'язки. Він повинен був за­хищати місто, його жителів від зазіхань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У X ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зов­нішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення захисників міст. Таке становище надзвичайно загострило суперечності між міщанами і феодалами. У краї­нах Заходу вони вирішувалися протягом XI - XIIIст. у ході так званих комунальних революцій. В Італії великі торго­вельні міста добилися повного визволення вже в XI ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII - XIII ст. у багатьох містах За­хідної Європи утворилося чимало міст-комун або міських рес­публік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали по­вне самоврядування. До відання міст переходили управління й суд, збирання податків, військова повинність, догляд за міською торгівлею тощо. Серед таких республік особливо виділялися італійські міста, насамперед Венеція, Генуя і Фло­ренція, які захопили багато земель і стали великими купець­кими державами.

Там, де феодали зберігали свою могутність, боротьба міст набувала надзвичайної гостроти й тривала іноді впродовж де­сятиріч. Далеко не всім містам Західної Європи вдалося звільнитися з-під руки феодалів. Більшість міст певною мірою залишалася їм підвладною і в кращому разі діставала грамоту, що визначала розмір виплат сеньйору і гарантувала громадя­нам особисту свободу. Такі міста називалися "вільними міста­ми". Вони ніколи не досягали прав міста-комуни; управління й суд там залишалися в руках сеньйора, проте права та обо­в'язки їхніх представників — так зване "прево"- точно визна­чалися, щоб уберегти міське населення від зловживань.

У XIII ст. сформувалося феодальне міське "магдебурзьке право", яке встановлювало порядок виборів і функції органів

міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, ре­гулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.

Економічно розвинуті міста Англії, Франції та Німеччи­ни в XI - XII ст. досягли значного розвитку. Зросло міське населення, розвиваються ремесла і торгівля. Панівне місце посідає виробництво вовняних тканин, збут яких забезпечу­вав піднесення ремесла і торгівлі. Збагачуються купці, поси­люється їх вплив.

У XII — XIII ст. у містах сформувалися ремісничі об'єднан­ня — цехи. Середньовічний цех співзвучний із сучасним тільки за назвою. У ті часи він створювався за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний та ін.). Цехи складалися з майстерень певного профілю. Кожний цех мав свій статут — цей документ узаконював і регламентував не тільки виробничий і духовний, а й моральний іб життя ремісничо­го колективу. В них було записано, зокрема, таке: у майстернях