Чому життя людей у селі складніше піддається змінам, ніж в місті(кінець х1х, початок хх ст), (історія 9 клас) 30 ів

Василій III Іванович (25 березня 1479 — 3 грудня 1533) — великий князь московський (1505 — 1533), син великого князя московського Івана III Васильовича та Софії Палеолог, батько великого князя московського і першого московського царя, Івана IV Грозного

Объяснение:

Як правитель Великого князівства Московського Василій III продовжував політику свого батька, прагнучи до "зібрання" всіх руських земель під своєю рукою і посилення влади великого князя. Спирався на дворянство, оточив себе довіреними людьми з числа дяків (Ф. Мишурин, М. Путятин, Є. Циплятєв), хоча в його уряді були й бояри (М. Захар'їн, М. Тучков-Морозов).

У церковній політиці спочатку підтримував релігійно-політичну течію "нестяжателів", але з 20-х років XVI ст. віддав перевагу послідовникам Йосифа Волоцького – "йосифлянам". Був жорстоким правителем, придушував найменші прояви опозиційності: відправив у заслання митрополита Варлаама, засудив Максима Грека та російського церковного діяча Вассіана Патрикеєва, наказав стратити дипломата I. Берсеня-Беклемішева. Однак у боротьбі з боярством виявляв обережність і тяжів до компромісів.

Зовнішня політика Редагувати

За панування Василія III Московська держава територіально зросла і зміцніла. Було встановлено дипломатичні стосунки з Францією та Iндією. Василій III активізував зносини з Австрійською імперією (австрійський посол Сигізмунд Герберштейн залишив мемуари про Московію початку XVI ст.); провадив війни проти удільних князів (приєднав до своїх володінь Псков, Рязань, деякі території Казанського та Кримського ханства.

Битва під Оршею, картина невідомого автора.

Він не зупинився після "зібрання" практично всіх земель Північно-Східної Русі та заявив про свої претензії на землі колишньої Київської Русі, в першу чергу Київ, Полоцьк і Вітебськ. Скориставшись із виступу частини українських та білоруських феодалів на чолі з князем Михайлом Глинським проти великого князя литовського, розпочав війну проти Литовсько-Руської держави, яка увінчалась взяттям Смоленська у 1514 році. Проте 8 вересня того ж року московські війська зазнали тяжкої поразки під Оршею від русько-литовської армії, на чолі з князем Костянтином Острозьким, яка надовго спинила московську експансію на захід. За перемир'ям, укладеним у 1522 році Смоленськ відійшов до Московії, проте здобути Полоцьк та Вітебськ Василію так і не вдалось.

На схилі віку Василій Іванович розлучився з безплідною царицею Соломонією (з роду Сабурових) і одружився з племінницею українського князя-емігранта М. Глинського — Оленою Глинською (?—1538). Від цього шлюбу народився спадкоємець престолу — майбутній Московський цар Іван IV Васильович Грозний.

Українці Волині та Галичини, згідно з угодами та договорами, мали б отримати культурну автономію. Проте поляки не поспішали виконувати взяті на себе зобов'язання. Українці Галичини чинили спротив встановленню польської влади в регіоні: бойкотували перепис і вибори, а також створили у Львові у 1921 році Таємний український університет. У 1920 році ветеран Української революції та полковник УНР Євген Коновалець створює Українську військову організацію. Члени УВО обрали підпільні та терористичні методи боротьби, зокрема вчинили невдалий замах на Юзефа Пілсудського. Проте, у 1923 році країни Артанти остаточно визнали право Польщі на Східну Галичину, після чого уряд ЗУНР, що все ще боровся в еміграції, саморозпустився.

В культурно-освітньому плані, польська держава у 20-х роках була повною протилежністю УСРР, де в цей час на повних парах неслася українізація. Польща обрала тактику асиміляції етнічних меншин. Полонізація відбувалася у системі освіти, де розпочався перехід на двомовні польсько-українські школи. На управлінські посади приймали переважно поляків.