Римляне любили гладиаторские бои больше всех других развлечений.напиши что сказал бы увидев бои гладиаторов: 1)гражданин афин 2)придворный царя ассирии 3)индийский последователь будды.. заранее огроомное : )

представители буддизма сказали бы что это жестокое развлечение

Пети́ция рабо́чих и жи́телей санкт-петербу́рга 9 января́ 1905 го́да   — документ,  петиция   или  челобитная[1][2] , с которой  петербургские   рабочие во главе со священником  георгием гапоном   шли к царю  николаю ii   в день  кровавого воскресенья  9  (22)  января  1905   года. петиция была составлена  5—8   января  1905 года   георгием гапоном и группой рабочих — лидеров «собрания фабрично-заводских рабочих г. санкт-петербурга» при участии представителей демократической интеллигенции[3] . петиция содержала ряд требований, часть из которых имела  политический , а часть    характер. главным требованием петиции было уничтожение  власти чиновников   и созыв  народного представительства   в формеучредительного собрания   на основе всеобщего, прямого, тайного и равного голосования[4] . остальные требования петиции делились на три части: «меры против невежества и бесправия народа», «меры против нищеты народной» и «меры против гнёта капитала над трудом». общее количество требований доходило до семнадцати. политические требования петиции, предполагавшие ограничение  самодержавия , были расценены  правительством   как  «дерзкие»   и послужили причиной разгона рабочего  шествия[5] .

Антипольські настрої росли не тільки серед запорожців, а й серед реєстрового козацтва, яке навіть ціною видачі та страти ватажка сулими полякам не домоглося для себе будь-яких привілеїв. магнати і раніше гнобили реєстровців, захоплювали їхні землі і навіть вимагали від керівництва речі посполитої розпустити реєстр. тривалий час реєстрові козаки не отримували і платні за службу. все це викликало обурення з їхнього боку, що посилювалися постійними вимогами польського уряду продовжувати коритися, нести службу, придушувати свавілля нереєстрового козацтва і т. д. внаслідок низи реєстрового війська все частіше вимагали від старшини забрати артилерію і йти на запоріжжя. спроби гетьмана томіленка та інших старшин утримати козаків від бунту не увінчалися успіхом. у серпні 1636 р. частина реєстровців чигиринського і черкаського полків на чолі з павлюком пішла на запоріжжя. це стало передвістям нового повстання в україні. павлюк і до цього користувався великим авторитетом серед козацтва, особливо нереєстрового. навесні 1636 р. він був прийнятий на королівську службу в чигиринський полк. але, не змирившись із польсько-шляхетським пануванням, павлюк вирішив скористатися невдоволенням реєстрових козаків для організації збройного виступу. для цього йому вистачило кількох місяців. опинившись на запоріжжі та враховуючи досвід своїх попередників, павлюк провів значну роботу з підготовки повстання. для озброєння селян і міщан, які прибували на січ, він використовував успішний похід до криму, розпочатий запорожцями навесні 1637 р. наприкінці травня в черкасах були захоплені гармати реєстрового війська. одночасно проводилась агітація серед реєстрових козаків, які перебували «на волості», з метою спільних дій проти поляків. у липні 1637 р. на січі була скликана козацька рада, на якій павлюка обрали гетьманом, а полковниками стали карпо скидан, семен биховець, дмитро гуня, григорій лихий і ін. звернувшись до населення з універсалами, гетьман закликав його підніматися на повстання, знищувати реєстрову старшину як зрадників, погрожував розправою шляхті за переслідування козаків. заклик був почутий. тисячі селян і міщан стали приєднуватися до козацького війська, створювали самостійні загони і нападали на шляхетські маєтки, чи не підпорядковувалися польської адміністрації і т. д. в серпні 1637 р. повстанці на чолі з павлюком виступили з січі «на волость», сподіваючись зміцнитися в східній україна до того, як туди прийде коронне військо. одночасно полковники скидан та биховець були послані на лівобережжі з метою створення з повсталого населення загонів та об’єднання їх з основними силами повстанців. незабаром всі придніпров’я піднялося на боротьбу з гнобителями. однак до початку вирішальних битв з поляками сили повстанців так і не були повністю об’єднані. як і в роки порожніх повстань, негативно позначилася локальність виступів, коли селяни, які піднялися на боротьбу, воліли не йти далеко від своїх селищ. коронному гетьману конєцпольському знадобилися три місяці, щоб зібрати в барі достатня кількість військ і кинути їх на придушення повстання. командувачем польсько-шляхетської армії призначили польного (заступник коронного) гетьмана миколу потоцького. битва між повстанцями (10 тис. чол.) і поляками (15 тис. чол.) відбулася 6 грудня 1637 р. у села кумейки поблизу черкас. павлюк і скидан першими атакували ворожий табір, який був вигідно розташований і добре укріплений. відбивши напад, польські війська перейшли в наступ і ціною великих втрат завдали поразки повстанцям. основні сили повсталих під командуванням гуні відступили до черкас, а павлюк і скидан з частиною повстанського війська попрямували до чигирина. об’єднавшись під боровицею південніше черкас, повсталі 10 грудня знову вступили в бій з противником. потоцький, не сподіваючись зломити опір козаків силою, запропонував їм почати переговори.